скуповування [26, с.268-269]. Більшість свого майна він заповідав другій дружині та їх майбутнім дітям, а своїм синам від першого шлюбу - лише чверть [5, арк.70-71]. На час складання документа в нього було лише двоє дітей, а на час смерті (30 грудня 1728 р.) - восьмеро: п'ятеро синів та три доньки. Таким чином, маєтковий комплекс мав ділитися на 9 частин. Помер заповідач 30 грудня 1728 р. у Москві. 5 лютого 1729 р. його дружина Євдокія Костянтинівна Голуб подала супліку про взяття її з дітьми під гетьманську протекцію [27, арк.2]. У 1730 р. в ГВС розглядалася справа про розподіл його маєтностей між синами від першого шлюбу та дружиною [28, с.216]. Розгляд справи затягнувся на довгі 5 років, протягом яких помер один з синів від попереднього шлюбу. Після розподілу до сина Івана (від першого шлюбу) перейшло с. Борки, а вдова з дітьми отримали с. Мітченки, київський двір, рухоме майно та гроші. У віці 53 років, 31 травня 1743 р. виказала свою останню волю вдова заповідача Євдокія Костянтинівна Чарниш, уроджена Голуб [5, арк.229-231зв.]. Своїми спадкоємцями вона назвала лише сина Якова, доньку Ганну та доньок її пасинка Івана. Додамо, що до часу написання нею тестаменту інші діти через слабкість здоров'я вже померли, а чому мати не згадала у своєму заповіті доньку Олену, залишається не з'ясованим.
27 грудня 1745 р. "остатню волю" виказав військовий канцелярист Яків Іванович Чарниш. Він заповів сс. Подолов, Мітченки та інше майно своїй вагітній дружині Марфі Степанівні Ширай та майбутні дитині за умови, що Марфа більше не вийде заміж, а якщо це станеться - то все майно мало перейти до дитини. Якщо ж дитина помре - спадкоємцем ставав найближчий родич [28, с.221]. У кінцевому результаті все майно перейшло до його доньки Ганни, бо у 1747 р. Марфа Ширай вдруге вийшла заміж за Михайла Васильовича Скоропадського.
Відомий тестамент доньки Івана Чарниша Ганни Іванівни Андрієвої Войцеховичової, написаний нею 1 травня 1744 р. через хворобу [5, арк.234]. Своїм тестаментом вона заповіла чоловіку та малолітнім синам Олексію й Володимиру майно, яке перейшло до неї від покійних батьків: млин у 8 каменів на р. Сеймі в м. Нових Млинах та ще один камінь на тій самій річці під м. Батурином, а також усі двори, плеци, сади й угіддя [3, с.279]. На випадок смерті синів, усе майно мало перейти до чоловіка. Підписав духівницю замість заповідачки священик смичанський Іван Знойко [3, с.280].
12 квітня 1660 р. обивателька любецька Оксинія Корніївна Потапиха Кезиха відказала свій отчизний ґрунт зятю Силі Брехуну, який мав поховати її і оплатити всілякі відправи. Її сини Тишко, Кіндрат, Тимох та Ісак не мали чинити жодної перешкоди [24, с.231].
26 січня 1667 р. міщанин стародавній і обиватель лоєвський Семен Васильович, прозиваємий Плющ, у Чернігові де тоді мешкав, склав тестамент. Весь ґрунт батьківський у Лоєвщині, та належачу йому % грунту з Зеньківцями заповів дружині Ганні з донькою навпіл. Своєму духовнику - священику микольському лоєвському Пилипу Івановичу заповів пуд меду [24, с.233-234].
29 вересня 1689 р. виказав останню волю обиватель та міщанин любецький Дмитро Григорович Козачко. Поховати себе й відправити за душу заповів пасинку Стефану, якому відписав дім "зобополне з ним убудованый коштом и працею нашею" з городом біля Чисмика, 5 бортних дерев. Доньці Посі залишив інший двір з ґрунтами у Вомчимехах під Любечем, 4 бортних дерева. Ґрунт власний, поле розроблене і заросле, добра лежачі Вомчимехах під Любечем, гумно по половині Стефану і Посі [24, с.249].
У 1726 р. склав духівницю Михайло Ілліч Милорадович, який 10 липня 1715 р. отримав царську грамоту про призначення полковником гадяцьким за заслуги у війні з Туреччиною [29, арк.1] і пробув ним до 9 вересня 1726 р. [30, с.202]. Він записав дружині Уляні Бутовичівні з сином Миколою власний двір житловий, 3 шинкових двора в Гадячі та один за містом, хутір в степу Ковальовському з млинами, млин в Опішні на р. Ворсклі, млини на Рашівській греблі з полем та лісами, млин в одне коло на Хоролі, новозбудований двір в Рашівці, поле під Рашівкою, хутір під с. Сарами з полем та лісами, бровар, солодовня та ліс в Березовій луці, двір шинковий у містечку Веприку та ліси там же, ліс під Будищами полтавськими, усі грунти "где не есть", домашні рухомі пожитки, казани та селітрені заводи, худобу, гроші. Своїм онукам (дітям сина Стефана) - млин в с. Ілаговці з усіма грунтами, дворищем, худобою, одягом. Племіннику Михайлу Олексійовичу - 4 клячі, хутро лисяче та сукно; сестринцю Вітковичу - пару коней; своїй свячниці - коло млина в Ратавці та 20 карб. Сину Стефану батько заборонив турбувати Уляну Бутовичівну через те, що "я ему своим старанием маетность достал и грамоту исправил", млин купив під час одруження та виділив худобу й срібло [5, арк.151].
Тестамент судді полкового миргородського Григорія Федоровича Зарудного [31, с.80-82] через хворобу був написаний 6 серпня 1703 р. в Шишаках і знаходиться серед родинних паперів Скибинських. Майже все своє майно Григорій Федорович заповів молодшому сину Мойсею