Павло Васильович Мартос 16 листопада 1694 р. був свідком при складанні тестаменту значного військового товариша Григорія Михайловича Гамалії [32, с.976], а через 47 років в липні 1741 р. сам виказав останню волю [5, арк.225-226зв.]. Його друга дружина Ірина Федорівна Хоруженко отримала леваду Миколишину за Лохвицею, хату в дворі сина Михайла та 1/3 частину доходів з млина в с. Скоробогатках [9, с.434], син Михайло - батьківський двір в Лохвиці з усіма будівлями та дворищем свого померлого брата Семена, хати та підварки в Перекопі і за Сулицею, комори шинкові, млин Великий в Скоробогатках, хутір за Пісками з усіма угіддями та лан в Засулицькій руці та 200 карбованців. Доньки Пелагея та Марія отримали гроші, а Марія ще й млин Токарівський з грунтами та ліском під с. Васильками. Онук Іван Васильович отримав двір в Лохвиці, сл. Артополотську, млин в Скоробогатках, інші дрібні грунти та гроші [9, с.436]. 14 лютого 1745 р. Павло Васильович Мартос доповнив свій перший заповіт. За ним син Михайло отримав частину дворів в Брисях та Скоробогатках, онук Іван - 20 дворів в с. Брисях [9, с.435,436].

10 січня 1773 р. у віці 72 років склав тестамент абшитований бунчуковий товариш [4, с.112] Михайло Павлович Мартос. Він заповів дружині Євдокії Антонівні Троцині з донькою Ганною с. Скоробогатки та хут. Стрижевщину [9, с.435], сина Федора він залишив без спадку за те, що жив не в "страсе Божіем", а лише "упражнялся" в "ученіи некотором аптекарском" та "поступал во всем "атеически" [9, с.437], інший син Іван отримав хут. Семенівський, двір в Лохвиці, разом з матір'ю та сестрою Ганною - млин на р. Сулі та навпіл з сестрою с. Бриси, самій Ганні - двір на Лохвиці [9, с.437].

До сімейного архіву Лизогубів, мабуть, входили і тестаменти полковника чернігівського Якова Кіндратовича Лизогуба, його доньок Домникії Кандиби та Марії Бутович, бунчукового товариша Семена Семеновича Лизогуба та сина бунчукового товариша Романа Костянтиновича Лизогуба.

25 травня 1698 р. в Чернігові написав тестамент шляхтич герба "Погоня польська" [43, с.101], полковник канівський (1666-1669), генеральний осавул у Петра Дорошенка (1669-1673), наказний гетьман від Петра Дорошенка (1670-1673), полковник чернігівський (1687-1698.9.08.) [30, с.53] Яків Кіндратович Лизогуб. Сину Юхиму відписав 2 камені на Дирчинській греблі. Сс. Слабин, Шостовицю, Золотинку, Козороги, Гнилушу, Андріївку з озерами, Царувку з млином також заповів Юхиму за умови, що той буде мешкати разом з матір'ю Гафією N Баран (? - 1643 - 1709 - ?) і буде її поважати та слухати. Окремо Яків Кіндратович відмітив, що син не повинен ні продавати, ні дарувати маєтності, а все передати своїм синам, не обділивши при цьому Якова. Старшому внуку Якова Кіндратовичу Андрію батько мав передати конотопське добро, а Якову та Семену - місцеві маєтності. Якову дід залишив "отчину" Пліохівську Лавреновську, а також млини Новозаймиські з двором та лісом, Рогозка з млином, лісом та двором, с. Бегач з сіножаттю, прилеглою до Боромик, та усі двори в Седневі (з тим, щоб головною була дружина заповідача, а сам Яків - сукцесором [32, с.977-978]). Усім онукам дід заповів свої сукні та зброю. Двір жилий в Чернігові з приналежностями, в якому мешкав сам заповідач, дружині з сином. 3 камені млива на Новомлинській греблі, 2 камені - на Дирчинській, 1 камінь - на Седнівській, білоуські 3 камені й ступи та слабинські 2 камені й ступи, по каменю в Золотинці і в Царувці, сельва Семаки й Пересаж в Люберишні, 2 камені вишняки та винниця з 5 казанами, що належать до чернігівського двору, 3 шинкові двори в Чернігові (Німцовський на Могилках та на П'ятницькому полі й Утвинський), "отчина" у Величках (дідовська та ще 2 куплені за гроші частини), а особно Слабинську й Козорогівську Яків Кіндратович заповів дружині [32, с.977-978]. Після смерті заповідача його вдова мала розподілити наявні кошти рівними частинами між доньками та онуками. 5 донькам (Марії, Домикії, Пелагеї та двом невідомого імені) батько не виділив ніяких маєтностей, а лише по 500 золотих. Крім того, найстаршій доньці Марії з чоловіком Степаном Івановичем Бутовичем "за их ку мне зычливост" залишив с. Солоновку в