О. С. Любанська

ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОТЕСТАНТСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ У ЗАПОРІЗЬКОМУ КРАЇ В ХІХ СТ.

Територія Запорізького краю є складовою частиною поліетнічного та полірелігійного Північного Приазов'я. Подібна релігійна строкатість обумовлювалась тим, що в умовах колонізаційних процесів кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. склад місцевого населення постійно поповнювався представниками багатьох етнічних груп та конфесій. Окрему нішу посідали протестантські рухи. У межах даної статті детально буде розглянуто особливості зародження та подальшого функціонування осередків такої протестантської християнської течії, як баптизм.

Серед найсуттєвіших досліджень, дотичних до даної проблематики можна виділи роботи з історії російської Церкви М.М. Нікольського [1], монографію під редакцією І.П. Аносова "Народи

Північного Приазов'я" [2], роботи О. Константінова з історії баптистського руху в Російській імперії [3] тощо.

Термін "баптист" утворився від грецького "баптизо" і означає хрещення через занурення у воду. Баптисти заперечують хрещення немовлят і закликають до свідомого хрещення після духовного просвітлення. Як і інші протестанти, вони визнають Біблію. Дотримуються принципів всезагальної святості членів общини і самостійності кожної окремої церкви. Пресвітер (пастор) общини не має абсолютної влади і всі важливі питання вирішуються на загальних зборах [4, c. 357].

Головними проводирями баптизму в Північному Приазов'ї були переважно німецькомовні колоністи та представники молоканської секти.

Передумовами появи та подальшого розвитку євангельського християнства (загальна назва баптизму) на теренах Російської імперії можна вважати закріплення Росії у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї і відповідну колонізаційну політику в регіоні. Для заселення нових території уряд Катерини ІІ запросив іноземних колоністів (переважно німецькомовних), серед яких основну частину складали меноніти і частково лютерани з Прусії та Данциґу. Запрошені меноніти отримали певні пільги ти привілеї. Зокрема, їм була надана свобода віросповідання, земельний наділ в розмірі 65 десятин на один двір, звільнення від військової служби тощо [2, c. 28].

У період з 1789 по 1815 роки їх колонії утворили два менонітських осередки: Хортицький (18 колоній) та Молочанський (40 колоній) [3].

Загалом, меноніти - це представники одного з напрямків євангелізму, заснованого в XVI ст. Менно Сімансом. Першим районом розселення менонітів була територія сучасної Бельгії, звідки вони, під тиском інквізиції, переселилися до Польщі. За етнічною приналежністю перші меноніти були фризами та фламандцями. Після поділів Польщі території проживання менонітів перейшли до Пруссії, від уряду якої зазнавали утисків і змушені були шукати нове місце проживання. Отже, меноніти відносяться до німецькомовних колоністів, однак не є етнічними німцями [5, с.10].

Всі переселення німецькомовних колоністів на межі XVIII-XIX ст. були продиктовані виключно господарсько-економічними цілями. Однак після війни з Наполеоном причини переселення дещо змінилися. Християни Заходу порівнювали Наполеона з апокаліптичним "звіром з безодні". Після розгрому його армії імператора Олександра І почали називати "білим янголом" [3]. До цього також приєднались трактування німецького богослова Бенґеля про термін другого пришестя Христа. Вказувався приблизно 1836 рік [б, с.7]. Одразу ж з'явились "пророки", які вказували на конкретне місце пришестя, і, за певними розрахунками, воно припадало саме на Південну Україну, у тому числі й на Північне Приазов'я. Доступ до цього регіону було відкрито колонізаційною політикою уряду Російської імперії. Ці "пророкування" спричинили нову хвилю переселення до краю [7, с.13].

Виникненню та розповсюдженню баптизму серед українців передували певні зміни у релігійному світосприйнятті нащадків перших німецькомовних колоністів. Серед російських німців сформувались дві так звані штунди (від нім. "stunde" - година): штунда пієтична, розвитку якої сприяв німецький пастор Йоган Бонекемпер; та штунда, яка виникла вже безпосередньо на південноукраїнських землях серед лютеран та менонітів. Остання формувалася на початку в формі "вюстовських гуртків". Едуард Вюст, лютеранський пастор, приїхав до Росії в 1845 р. на запрошення менонітської общини колонії Нейґофнунґ Бердянського повіту. Його приїзд був спричинений духовною кризою внаслідок того, що в 1836 р. не відбулося очікуваного другого пришестя Христа. Не зважаючи на те що він був охрещеним в дитинстві лютеранином, що суперечило вченню менонітів, Вюст вів надзвичайно активну і плідну проповідницьку діяльність. Поступово з менонітів виокремлюється нова релігійна община - так звані "братські меноніти" або новоменоніти. Їх проповідники почали листування з німецьким баптистським Союзом м. Ґамбурґ і перейняли певні баптистські догми [6, с.19].

Також до передумов виникнення євангелістського руху в Північному Приазов'ї можна віднести видання російськомовного Нового Заповіту і повної Біблії в 1856-1876 рр. Хоча й до цього в Росії існувала Біблія, однак складена вона була церковнослов'янською мовою, що фактично унеможливлювало її вивчення простим людом.

Перші безпосередньо євангельсько-баптистські організації виникли в Російській імперії в 6080 рр. ХіХ ст. в чотирьох відокремлених один від одного регіонах: на півдні України (Херсонська, Катеринославська, Київська губернії), в Закавказзі, Петербурзі та в Таврійській губернії. В межах дослідження особлива увага буде звернута на баптистські осередки окремих повітів Таврійської губернії.

Історично в межах Мелітопольського та Бердянського повітів склалися сприятливі обставини для виникнення баптистських общин. Саме тут знаходився центр "євангельського пробудження" серед німецьких колоністів, які проживали безпосередньо поруч з молоканами та православними. Саме тут виникла перша група штундистів менонітського толку, хоча й недовговічна, серед місцевих православних [3]. Для українських баптистів перехідним етапом став штундизм. Для молокан Таврійської губернії таким перехідним етапом були новомолокани - євангельські християни-захаровці. Захаровці виникли в