За пропозицією німецьких новоменонітів Й. Вілера та П. Фрізена була скликана спільна баптистсько-новоменонітська конференція в колонії Рюкенау, Таврійської губернії, яка тривала з 20 по 22 травня 1882 р [6, с.64]. Це була перша конференція для російсько-українських віруючих євангелістського напрямку. На неї прибули близько 50 представників фактично від усіх баптистських та новоменонітських общин. Дев'ятнадцять з них були представниками російсько- українських общин. За складом представників цю зустріч у Рюкенау можна вважати першою Всеросійською конференцією баптистів. Головна увага на конференції приділялась благовістю. Для цього було обрано Комітет по благовісті, який очолив Й. Вілер, а до складу Комітету увійшло 11 осіб. Серед них були І. Рябошапка, М. Ратушний, Г. Кушнеренко, В. Павлов. Комітет мав власну касу для витрат на благовістя.

Наступним кроком для зближення общин та євангелістських течій в імперії загалом, та у регіоні зокрема, став з'їзд в с. Нововасилівка Таврійської губернії. На цьому з'їзді було утворено Всеросійський Союз баптистів. За умовами того часу з'їзд було названо "Конференція Союзу віруючих, охрещених християн, або, так званих, баптистів Південної Росії та Кавказу". Цей з'їзд тривав з 30 квітня по 1 травня 1884 р. На ньому були присутні 33 делегати та 6 гостей. Гостями були євангельські християни-захаровці на чолі із З. Захаровим. Організаторами Всеросійського Союзу баптистів стали представники таких общин: Нововасилівської, Астраханської, Новоспаської, Темирхаджи (Крим), Новософіївської російської, Ейнлазької російської, Молочанської німецької, Любомирської, Карлівської, общини с. Основа та Петербурзької [3]. Зупинимось детальніше на історії виникнення декількох з наведених общин, а саме тих, які були розташовані на території Північного Приазов'я.

Молочанська німецька община була заснована вісімнадцятьма вихідцями з менонітської церкви 6 січня 1860 р. 30 травня відбулося обрання пресвітера. Ним став Ґ. Ґюберт, який мав значну пошану серед віруючих. 5 червня відбулося рукопокладання служителів у цій новій общині. Про общину в Новософіївці наразі знаємо лише, що вона знаходилась десь поблизу від Молочанської. У с. Нововасилівка (на р. Молочна) баптистська община утворилась у 1878 р. Це була перша баптистська община в Таврійській губернії [3]. Роком раніше туди прибув Олександр Сторожев. Він своїми бесідами навернув пресвітера тутешньої молоканської общини Андрія Стоялова до баптизму. Незабаром утворилась нова община баптистів, пресвітером якої було обрано Стоялова. За запрошенням Стоялова поселення молокан Нововасилівку та Астраханку упродовж 1880-1882 рр. з проповідями відвідували В. Павлов, Й. Вілер, І. Рябошапка тощо. Проповіді не проходили даремно і общини селищ Нововасилівка, Астраханка та Новоспаське швидко збільшувались. В Астраханці в 1886 р. пресвітером став Ф. Балихін. Також в Астраханці діяла семінарія, в якій можна було отримати відповідну духовну освіту. Саме ці общини й здійснили значний вплив на розвиток баптизму в регіоні [6, с. 11].

Повертаючись до з'їзду 1884 р. в с. Нововасилівка слід зазначити, що головував на з'їзді Йоганн Вілер, допомагав йому Іван Карґель, секретарями були М. Ханін та М. Колосков. Серед учасників з'їзду не було представників від общин Кавказу, однак вони надіслали певні пропозиції поштою. Для розгляду були запропоновані 24 питання, які поділили на три групи: питання, що стосуються проповіді Євангелія; догматичні питання; питання, що стосуються влаштування церков. За першою групою питань було визначено райони діяльності благовісників і обрано Комітет по благовістю. Головою Комітету знову став Й. Вілер, а касиром - Й. Ісаак. Для благовістя визначили такі регіони: чотири повіти Херсонської губернії, один повіт Чернігівської, два повіти Катеринославської, Таврійську губернію, на Кавказі - м. Владикавказ, м. Тифліс та Закавказзя, а також Кубанський регіон та Причорномор'я. Благовісниками в ці регіони направили М. Ратушного, І. Рябошапку, В. Колодіна, А. Стоялова, Г. Кушнеренко, В. Іванова та В. Павлова [7, с. 456].

Щодо догматичних питань, то на з'їзді були визнані помилковими дії пригунів. Було рекомендовано общинам рукопокладати пресвітерів. Питання про хрещення залишалось відкритим. Було прийнято рішення, що питання про проповідування Євангелія, ухвалені на з'їзді, є обов'язковими для прийняття всіма общинами. Також на з'їзді вирішувалось питання про голову Всеросійського Союзу баптистів. Ним обрали Й. Вілера.

Загалом рішення цього з'їзду визначили напрямки розвитку російсько-українського баптизму на наступний період.

3 вересня 1894 р. Міністром Внутрішніх Справ був виданий циркуляр, де було сказано, що Міністр "відповідно до повідомленого йому статс-секретарем Побєдоносцевим визначення Синоду, визнав секту штундистів однією з найнебезпечніших в церковному та державному відношенні" [6, с. 60]. 90-ті рр. ХІХ ст. стали періодом гонінь та репресій для багатьох відомих пресвітерів і благовісників. Подальшого піднесення баптистських рух зазнав лише в ХХ ст.

На завершення слід зазначити, що перші євангельські общини, які виникли на теренах Російської імперії загалом, та Північного Приазов'я зокрема, відзначалися значною самобутністю. До характерних рис місцевих баптистів можна віднести наступне: наявність перехідних ланок до баптизму - християн-захарівців та штундистів; процес засвоєння класичних баптистських принципів не був однаковим - жодна з місцевих общин не перейняла їх у готовому вигляді; перші общини євангельського напрямку від початку мали різні назви - вихідці з менонітів називалися "братськими менонітами", вихідці з лютеран одразу прийняли