Із ранньою Самарою пов'язані чисельні знахідки торгівельно-ремісничого спрямування. До останніх належать товарні пломби, які є свідченням міжнародних торгівельних зносин Присамар'я [12], західноєвропейські рахункові жетони, предмети західноєвропейського та східного імпорту.

Значну групу становлять особисті печатки, які вказують на заняття їх власників, наприклад "печать добра человека" купця із Новгорода, або печатка із відомим біблейським сюжетом "Суд царя Соломона" [13, с.78,81].

Засвідчено існування металообробки, ювелірного виробництва, деревообробки. Мешканці Самарі займалися полюванням, тримали свійських тварин, однак, головне місце у господарській діяльності належить рибальству. Рибальські гачки, блешні, пристосування до виготовлення сіток, керамічні грузила, риб'яча луска та кістки риб осетрових й карпових порід насичують культурний шар у прибережній частині [14].

Про місце, яке належить Самарі у конфесійному житті регіону свідчить згадка Д.І. Яворницького про церкву Покрова Пресвятої Богородиці XVI ст. [9, с.263]. Чисельні знахідки натільних хрестів доводять належності більшості населення до православ'я. Разом із тим відкрито поховання за мусульманським обрядом.

Наприкінці XVII ст., у 1688 р., за умов зовнішньої політики російського царського уряду, спрямованої на боротьбу із Кримом та обмеження козацьких "вольностей", поряд із м. Самар'ю будується Новобогородицька (вона ж Богородицька) фортеця. Визначна роль у її будівництві належить гетьману Івану Мазепі. Будівництво велося за проектом голландського інженера полковника Вазаля (фон-Зален, Фонзалін). Побудований за писемними джерелами опис Новобогородицької фортеці вміщено у нарисі О.В. Харлана в книзі "Палімпсест. Коріння міста: поселення XVI-XVIII століть в історії Дніпропетровська" [15, с.57-67].

Археологічні дослідження, які тривають близько 10 років, доповнюють і уточнюють картографічні та писемні джерела. Співставлення існуючих планів забудови фортеці із відкритими під час археологічних досліджень об'єктами, дозволяють отримати досить повну картину.

Сьогодні загальна площа розкопів становить 1680 м2. Особливо інформативним є суцільне дослідження площ, що прилягають до так званих Самарських воріт, де відкрито 9 житлових споруд - наземних та землянок - разом із господарськими приміщеннями [16, с.59-61; 17, с.62-69; 18, с.70-72]. Найраніше з них датуються за нумізматичними знахідками часом Олексія Михайловича - Петра І, тобто кінцем XVII ст.; основна частина - 30-40 рр. XVII ст. і лише окремі належать до кінця XVIII ст. Синтез письмових та археологічних джерел дозволяє інтерпретувати знахідки, які відбивають зміни у національному складі гарнізону фортеці. Якщо на ранньому етапі до його складу входили переважно російські війська, до яких належали розформовані під час повстання 1698 р. московські стрільці з Путивлю [19, с.43], то в наступному бачимо у складі гарнізону представників українських полків, а серед офіцерів - українську старшину [18, с.72-73].

Особливу цікавість мають розкопки т. зв. "Садиби полковника", на якій досліджено 2 житла та 8 господарських ям. Заслуговує згадки знахідка чоловічого масивного срібного персня-печатки, на щитку якої викарбуваний герб роду Трусевичів. Про високий військовий ранг останнього свідчать знахідки у житлі золочених ґудзиків від мундиру [16, с.59-60]. Привертає увагу різноманітність та коштовність виробів зі скла, порцеляни, в тому числі імпортних. Разом з тим, типовий для вжитку української заможної старшини набір речей та печатка підтверджує перебування у складі офіцерів Богородицької фортеці її представників.

У 2008-2009 рр. на ділянці розкопу під назвою "Митниця", заснованому на знахідці копії печатки Великої Московської митниці, було також досліджено офіцерське житло, з якого також походить особиста печатка із зображенням герба, наближеного до гербу французьких Бурбонів. Ім'я володаря залишилося невідомим [17, с.67].

Сьогодні з території фортеці походить велика і різноманітна колекція холодної та вогнепальної зброї, зокрема, артилерійського начиння, а також вагомі свідчення бойових дій, що тут відбувалися [20, с.125-129]. Так, велику кількість ядер, уламків бомб, протикорабельних набоїв-кніпелів знайдено в північній частині посаду. Ці знахідки пов'язані із облогою фортеці військом самопроголошеного гетьмана Петрика (П.І. Іваненка) 1692 р. [9, с.119].

Другий район бойових дій визначено за скупченням ядер, кніпелів та картечі поблизу Самарських воріт, що свідчить про обстріл фортеці з боку р. Самари. Ці знахідки відповідають повідомленню Д.І. Яворницького про невдалу спробу турецько-татарських військ під проводом Девлет-Гірея оволодіти фортецею у 1711 р. [9, с.368].

Дослідженнями останніх років охоплено як саму фортецю, так і посад, чи "нижнє місто". У 2009 р. було відкрито цвинтар, на якому ховали т.зв. "лопатників" - селян, котрих у кількості 10 тис. нагнали для будівництва фортеці.

Ці та інші речові знахідки (всього близько 20 тис. екз.) дають можливість відновити майже усі сторони життя середньовічного козацього містечка Самарь та Новобогородицької фортеці XVII- XVIII ст. [21].

Разом із тим, до сьогодення спостерігається деяке нехтування археологічними джерелами, тим більше - переглядом на підставі останніх давно вкорінених хибних стереотипів. Останнє засвідчує співставлення текстів двох видань енциклопедії "Українське козацтво", які залишають поза розглядом новітні матеріали з історії Самарі - Новобогородицької фортеці.

Джерела та література

Докучаев В.В. Наши степи прежде и теперь. - М., 1963.

Ковалева И.Ф. История населения пограничья Лесостепи и Степи Левобережного Поднепровья в позднем энеолите - бронзовом веке: Автореф. дис. ... докт. ист. наук. - К., 1987.

Ромашко В.А. Поздний бронзовый век в пограничье Лесостепи и Степи Левобережной Украины. - Д., 1995.

Плетнева С.А. Половцы. - М., 1990.

Шалобудов В.М. Матеріали золотоординського часу з околиць