О. А. Репан

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД СТАРШИНИ КОДАЦЬКОЇ ПАЛАНКИ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ

Козацька старшина у вітчизняній історіографії (за винятком хіба радянського періоду) не може поскаржитися на неувагу. Початок процесу вивчення старшин як соціальної групи поклали самі старшини та їх нащадки наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ ст., занепокоєні як відстоюванням корпоративних інтересів, так і патріотичними міркуваннями про потребу збереження пам'яті про славні часи, про що не раз писали сучасні дослідники [1-2]. Зрозуміло, що народницька позиція напевно найкращого для свого часу фахівця з історії Гетьманщини О. Лазаревського призводила до окреслення не зовсім симпатичних портретів козацьких старшин [3-6], але й роботи цього автора, й роботи його колег (згадаймо хоча б В. Модзалевського) вводять до наукового обігу масу цікавих фактів та гіпотез [7]. Процес тривав у ХХ столітті, де не можна пройти повз дослідження М. Слабченка чи Л. Окиншевича [8; 9, с.84-171; 10; 11]. На сучасному етапі варто говорити вже про складання такими дослідниками, як Г. Гаєцький, В. Кривошея, І. Кривошея та О. Кривошея поважних довідників, які відбивають час перебування старшини на посаді, біографічну інформацію тощо [13-14]. Безпосередньо вивченню старшинської верстви слобідських полків присвячено дослідження В. Маслійчука [15].

У той же час запорозькій старшині пощастило значно менше. Маємо певну літературу, присвячену, наприклад, постатям таких кошових отаманів, як І. Сірко або П.Калнишевський [16-19]. Надзвичайно цікаву розвідку, присвячену керівній верстві Коша, залишив О. Рябінін-Скляревський [20]. Проте після класичної праці М. Слабченка паланковий устрій Вольностей не ставав предметом спеціального розгляду [21]. Для з'ясування персонального складу старшин паланкового рівня велику роботу проводять упорядники "Архіву Коша Нової Запорозької Січі". Цікаву біографічну інформацію наводить в одній зі своїх розвідок Н. Ченцова [22].

Однак паланкова старшина як об'єкт вивчення, наскільки мені відомо, не привертала уваги сучасних дослідників. Обов'язковою складовою таких студій є встановлення точного персонального складу такої старшини, часу її перебування на посаді та укладання хоча би стислої біографічної довідки - наскільки це взагалі можливо. Без такої роботи ці особи залишаться безликою масою, а історія Запорозької Січі на паланковому рівні - сухою схемою, позбавленою життя, людей та емоцій. Нижче увазі шановного читача пропонується спроба подивитися на персональний склад однієї з найбільших паланок - Кодацької - таким, яким він представлений у друкованих джерелах та літературі.

Кодацька і Самарська паланки згадуються вже на початку XVIII ст. [19, с.20]. Є документальні свідчення про існування паланкового поділу протягом перебування Коша під татарською протекцією в першій третині XVIII ст. [23, с.5-8]. Саме слово паланка в турецькій мові означає невелику фортецю, проте в практиці запорожців це перш за все адміністративно-територіальна одиниця Вольностей. Адміністративні центри паланок, де перебувала паланкова старшина, були одночасно й укріпленими пунктами. В Новому Кодаку фортеця одночасно захищала і перевіз [24, с.75; 25, с.432-433].

Адміністрація паланки складалася з полковника, писаря, осавула, підписаря та підосавула. До складу управлінської вертикалі належали козацькі і посполиті отамани слобід, а також осадчі нових поселень [19, с.20]. Кіш іноді міг безпосередньо звертатися до отаманів і таким чином оминати бюрократичну драбину. Так було, наприклад, у січні 1764 р., коли посполитий отаман Нового Кодака отримав наказ із Січі, де докладно регламентувалася видача харчів козакам, які відряджаються деінде з пакетами і мають право вимагати провіант [26, с.52].

Очевидно, на початку існування паланкова старшина обиралася місцевою козацькою громадою, проте з часом ця компетенція перейшла до Коша, а паланкова рада вирішувала лише незначні проблеми місцевого характеру [25, с.433; 26, с.52; 27, с.171]. Старшини до паланок обиралися на Січі щороку, а іноді й двічі на рік. Традиційно на ці посади призначали людей, які чесно і самовіддано прослужили у Війську 10-15 років. Попередньо з ними знайомився старокодацький хрестовий намісник, так що в другій половині XVIII ст. вони отримували ще й церковне схвалення перед призначенням [28, с.26-27].

Паланковий полковник мав на території паланки величезний обсяг влади, обмежений проте, з одного боку, Кошем, а з іншого - звичаєм. Власне, він зосереджував у своїх руках адміністративні, фінансові, судові та воєнні повноваження. До його юрисдикції належали не тільки мешканці паланки, але і подорожні. У XVIII ст. щороку один з паланкових полковників у складі запорозької делегації вирушав до Петербурга по жалування [29, с.495; 27, с.187]. Писар мав клопіт, перш за все, з обліком населення, реєстрацією податків, що надходили від слобід, виданням паспортів та веденням листування з різними офіційними інстанціями. У його віданні перебував також архів. Осавул - це посада без чітко визначеної компетенції, виконавець полковничої волі. Судові, воєнні, фінансові завдання змінювали одне одного в його роботі - в залежності від наказів полковника [25, с.434; 27, с.454]. Забезпечення діяльності паланкової старшини відбувалося за рахунок місцевих зборів, наприклад, третина мита з Кодацького перевозу лишалася в паланці [24, с.324].

Символом влади паланкового полковника був пірнач, він передавався разом зі справами під час заміни старшини. Кожна паланка також мала печатку, зображення на якій проходило певну еволюцію. Для Кодацької паланки маємо зразок печатки 175о р. Зберігаючи загальну форму (прямокутну зі зрізаними кутами), паланкова печатка дещо змінилася вже на 1754