р. Виглядала вона так: вгорі корона, нижче неї зліва і справа літера П, під короною щит круглої форми, на ньому літери НК, під ними літера П, тобто П(ечать) П(олкова) Н(ово) К(одацької) П(аланки). Такі печатки фіксуються на документах паланкової канцелярії 1756, 1757 і 1760 р. [30, с.901; 31, с.834]. В 1770 р. печатка набула іншої форми та змісту - на ній з'явилося зображення коня, що біжить і обертає при цьому голову, а також стріла, шабля тощо. Зразком політичної символіки в паланкових гербах є зображення князівської корони на печатці Кодацької паланки. У такий символічний спосіб запорожці підкреслювали автономний характер Війська та його складових [32, с.207].
Надзвичайно цікаву інформацію з кубанських архівів про паланкові прапори наводить Д. Яворницький. Якщо пірнач передавався, то прапор кожен полковник мав виготовити за власний кошт. Цей прапор був символом його гідності і під час об'їздів терену завжди майорів над полковником. Полотнище не знищувалося після старшинської ротації - відставний полковник повертався з ним на Січ і вивішував у курені, козаком якого він був [27, с.231]. Курені вели між собою певне змагання і пишалися козацькими успіхами.
Прапор як символ гідності розглядали і сімейні козаки, що мешкали в Новому Кодаку. Коли військо вітало кошового отамана П. Козелецького з передріздвяним Пилиповим постом 1747 р., козацька громада паланкового центру просила дозволу на виготовлення власного прапора. З цим прапором новокодацькі козаки хотіли виконувати завдання Коша і в такий спосіб виокремити свою громаду. Мотив, який спонукає їх, один - честь. Звернення від імені новокодачан підписав городовий отаман Денис Таран, а полковник кодацький Василь Зеленко не заперечував проти такої ініціативи [33, с.586]. На жаль, як розв'язалася справа, ми не знаємо.
Влада паланкового полковника була похідною від влади кошового - саме його іменем вона здійснювалася. Попри делегування повноважень, кошовий безпосередньо втручався в адміністрування не тільки письмовими наказами, а і особистою присутністю. Владна система Запоріжжя зберегла такий архаїчний звичай, як об'їзд кошовим та військовими старшинами паланок і безпосередній розгляд справ на місці. До нас дійшли описи таких поїздок П. Калнишевського до Нового Кодака в 1772 і 1774 роках [19, с.38].
Імена старшин Кодацької паланки відновити легше для періоду Нової Січі, проте є деякі згадки й з більш раннього часу. Перш за все йдеться, зрозуміло, про полковників.
Як бачимо, імена кодацьких полковників другої половини XVII - першої половини XVII! ст. відомі нам у невеликій кількості, дещо оптимістичніша картина вимальовується для 1750-1770- х рр. Достатньо рідко полковник обіймав свою посаду понад рік - згадки про С. Савелієва у 17531754 рр. чи про С. Блакитного 1770-1771 рр. цілком можуть означати перебування на посаді протягом другої половини, наприклад 1753 і першої половини 1754 років. Повернення на посаду поки що відоме тільки одне: Г. Якимов після каденції 1752 р. знову згадується на посаді в 1754 р. Дещо загадковим постає 1754 рік - під ним згадується чотири різних кодацьких полковники. Поки що цей ребус розшифрувати важко. Наявність списку кодацьких полковників дозволяє розпочати відновлення їх біографій - завдання непросте через розпорошеність згадок у джерелах. Таку роботу свого часу певною мірою провів О. Рябінін-Скляревський для кошової старшини, а паланкова чекає своєї черги [43].
Дещо меншою мірою можна відновити персональний склад писарів Кодацької паланки.
Про декого з полкових писарів можемо сказати трохи докладніше. Наприклад, Василь Кумпан був козаком Джереліївського куреня. Він з'явився на Січі в 1751 р. і близько семи років переймався клопотами січової школи, причому його обирали отаманом. У 1759 р. Кіш призначив В. Кумпана писарем Кодацької паланки, але подальшої кар'єри козак робити не захотів і подався в послушники до одного з київських монастирів [40, с.469-470]. Відкритим залишається питання про родинні зв'язки В. Кумпана з такою яскравою фігурою запорозької історії, як Артем Васильович Кумпан, відомий вже в 1740-х рр. як організатор торгівлі з Кримським ханатом. У 1760-1761 рр. А. Кумпан обіймав посаду військового писаря [22, с.144; 43, с.166].
Цікавий шлях пройшов наступник В. Кумпана в кодацькій канцелярії - Григорій Ляхович. Вихідець із Миргородського полку, з 1756 р. він служив у січовій канцелярії. Після писарювання в Кодацькій та Самарській паланках повернувся до попередніх обов'язків, причому двічі під час тривалих відряджень І. Глоби до Петербурга заміщав його на посаді військового писаря. У 1768 р. він знову повертається в Гетьманщину і в рідному полку стає сотником Городицької сотні [25, с.355]. Дещо схожою була доля Григорія Шрама. Він покинув Гетьманщину в 1747 р. і став товаришем Левушківського куреня та служив у січовій канцелярії - завдяки знанню татарської мови попрацював товмачем. Після кодацького писарства повернувся на Січ, але в 1761 р. його потягнуло на батьківщину. Кіш звертався до очільників Гетьманщини з проханням залучити його до служби на відповідних досвіду Г. Шрама посадах [22, с.146; 40, с.512-513].
У 1755 р. згадуються як кодацькі писарі Василь Волинський та Василь Віл. З огляду на неусталеність прізвищ, найшвидше ми маємо справу з тією самою людиною, яка трохи згодом, в 1762 р., стала писарем Самарської паланки. Значно частіше, ніж полковники, писарі поверталися на посади. Згадаємо