Не можна сказати, щоб цей документ був невідомий історикам. Свого часу ще О. Шафонський детально переповідав зміст привілею про шляхетську козацьку хоругву під Черніговом: "Изъ имеющейся у Черниговскихъ дворянъ Бакуринскихъ выписи, воеводства Черниговского изъ книгъ Земскихъ 1645 года іюля 6 дня имъ данной, вид±ть можно, что Король Польскій Жигмундъ Третій учредилъ для обороны Черниговского замка изъ заслуженныхъ людей сто челов±къ конницы, подъ назвашемъ рыцерства козацкой службы, и далъ на то 1625 года марта 6 дня свою грамоту. Имъ тою же грамотою определено было, вм±сто денежного жалованья, въ Черниговскомъ у±зд±, въ селахъ Великой и Малой Веси, на всякого человека по шести влокъ, а вс±хъ 600 волокъ пахотной земли, с±нокоса и л±са, и въ город± Чернигов, за дальнимъ валомъ, для дворовъ и огородовъ м±ста и на шесть л±тъ съ начала отъ службы льготы. Сія команда им±ла синее знамя съ краснымъ въ средин± крестомъ. Если бы случилось имъ быть долго въ осад±, то должны они на четверть года по восьми польскихъ золотыхъ всякій получать, судъ же и расправу в гражданскихъ д±лахъ им±ли у Старосты или Замкового Капитана, по тому же статуту, по которому и прочіе обыватели судились" [2, с.55].

Зрозуміло, О. Шафонський помиляється, ототожнюючи шляхетську козацьку хоругву під Черніговом із звичайним козацтвом: "Заводя короли Польскіе сихъ украинскихъ и запорожскихъ козаковъ войско, и давая имъ для службы пустопорожніе земли, и разные за ихъ противъ татаръ и турок оказываемые услуги, вольности и отличия, не отымали у шляхты свободы въ т±хъ же пространныхъ м±стахъ им±ть свои влад±нія" [2, с.55].

Пізніше привілей Сигізмунда ІІІ згадував також Ю. Татищев, який уклав детальний опис архіву Бакуринських: "Выпись с книг земских воеводства черниговского року 1645-го Іюля 6-го, содержащая в себ± привилегію короля Сигізмунда III-го "на товарыство и добра до хорогве замку Черниговского належачіе даный, с печатью прив±систей и съ подписомъ руки его королевской милости" 1625 года 6-го марта" [3, с.12].

Разом з тим, історики ХІХ ст. не звернули належної уваги на документ 1625 р., тому всі узагальнюючі праці з історії Чернігівщини першої половини ХVІІ ст. ігнорують шляхетську козацьку хоругву, ніби її взагалі не існувало, невиправдано створюючи штучну білу пляму і в без того доволі бідному на документальні джерела і нетривалого в часі періоді польського панування на Сіверщині (1618-1648 рр.). І тільки з виходом фундаментальної монографії Петра Кулаковського [1] крига, нарешті, скресла [4, с.52]. Залучивши до обігу серйозний пласт історичних джерел з польських архівів, П. Кулаковський зумів дещо розширити наші уявлення про козацьку хоругву.

Отже, чернігівські козаки отримували по 6 волок на коня. Пояснюється це, ймовірно, наявністю значного вільного земельного фонду в околицях міста. Адже в регіонах, які під час Смутного часу зазнали спустошення, процесу наділення передувала волочна поміра. За одиницю виміру приймалася хелмінська волока, поширена у північних та східних регіонах Речі Посполитої. Середня величина волоки складала 21,35 га, хоча на Сіверщині вона могла мати й дещо відмінну величину, яка нам невідома [1, с.81].

Козаки були певною мірою обмежені у пересуванні - могли залишити місце служби лише з дозволу свого старшого. Товаришам козацьких хоругв надавалося право заготівлі матеріалу в пущах і лісах для зведення будинків, дозволялося засновувати фільварки. Козаки підлягали юрисдикції капітанів, пізніше старост, мали судитися за ІІ Литовським статутом. Їх справи вносилися до замкових книг [1, с.89]. На думку П. Кулаковського, членство в хоругвах було добровільним, а зголошувалися стати товаришами хоругв переважно бояри, підлеглі юрисдикції замків Великого князівства Литовського. Цілком правдоподібно, що до складу хоругв вступали учасники московських експедицій, що не належали до шляхти, або безземельні шляхтичі, повернення яких у рідні місця було для них безперспективним [1, с.89-90].

Сам процес формування хоругв, який мав завершитися протягом шести років (для заповнення вакансій та облаштування їх товаришів на відведеному місці), розтягнувся на довший період. Так, на час Смоленської війни (1632-1634 рр.) у Великій та Малій Вісях, під Черніговом, для хоругви було виділено лише 138 волок з 600, передбачених привілеєм 1625 р. З них наділи отримали лише вісім осіб, які мали служити на 2-5 конях. Причиною наповненості хоругви лише на чверть був брак виділеної для неї землі [1, с.90].

Надзвичайно цінними є зібрані П. Кулаковським відомості про персональний склад хоругви, зокрема про ротмістрів над чернігівськими козаками. Так, у березні 1637 р. ротмістр хоругви Стефан Дунаєвський поступився своїми 23 волоками під Черніговом братам Левові, Самуелеві та Семенові Козляковським. А в 1644 р. ротмістром був призначений Самуель Залеський. Однак розмір його наділу нам не відомий [1, с.91]. Зі згаданих восьми осіб, які на 1633 р. мали волочні наділи під Черніговом, найбільше - 30 волок, мав Миколай Носачевич. Рицарськими волоками володіли й достатньо авторитетні та впливові у