Р. Л. Молдавський

КАРТОГРАФУВАННЯ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ ПЕРІОДУ БУДІВНИЦТВА НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ УКРІПЛЕНЬ

Картографування Запорізького краю почалося за довго до періоду, що розглядається в цій статті. Ще з давніх часів так чи інакше територія краю потрапляла на стародавні карти. Згодом, в епоху пізнього середньовіччя та раннього нового часу, картографи створювали все більш точніші карти, але територія краю позначалася на них схематично і в загальних рисах. Ґрунтовна, цілеспрямована робота з картографування території краю була пов'язана з воєнною активністю Російської імперії на півдні. Після початку російсько-турецької війни 1768-1774 рр. і будівництва Нової Дніпровської лінії укріплень перед імперією постала нагальна проблема мати карту території де відбуваються воєнні дії і, де ведеться військове будівництво. Про те, що територія майбутнього будівництва для російського уряду була ще "terra incognita", видно навіть з указу імператриці Катерини II, бо навіть імператриця плутала, по яких річках буде проходити основне будівництво. Тому на вирішення цієї проблеми було кинуто найкращих представників тогочасної російської науки.

На останню чверть XVIII ст. російська картографія вже пройшла у своєму розвитку доволі тривалий період. І якщо до петровських реформ картографування мало швидше аматорський характер, то починаючи з 1701 р. (у цьому році було відкрито Навігацьку школу) можемо говорити про розвиток картографії на державному рівні. Саме в петровський час були закладені методики картографування, якими в Російській імперії користувалися до початку XIX ст. [1, с. 367].

У 1720 р. талановитим російським картографом Іваном Кириловим була складена інструкція геодезистам. Вона на багато десятиліть стала основною методикою складання карт. Ця методика передбачала використання квадранта для визначення якоїсь контрольної точки на місцевості та вимірювання відстані до наступних географічних об'єктів, переважно сіл, шляхів тощо. Тобто використання цього методу передбачало наявність досить великої кількості населених пунктів та шляхів, а також перевірку шляхом опитування місцевого населення про відстань від одного населеного пункту до іншого. Картографування за допомогою методу тріангуляції в Російській імперії стало можливим лише після 1825 р. Хоча в другій половині XVIII ст. подібна робота з визначення контрольних точок за астрономічними об'єктами вже починала проводитися [2, с. 379380].

Така кропітка робота та недосконала методика змушували картографів використовувати надбання попередників частіше, аніж самим робити якісь заміри на місцевості. Особливо це стосувалося важкодоступних, прикордонних територій. Майже всі тогочасні карти тією чи іншою мірою використовували протографи, тобто карти, які були складені раніше. І на їх основі робилися вже нові або більш детальні карти. Так, наприклад, в 1736 р. голові Географічного департаменту Жозефу Делілю, у зв'язку з початком російсько-турецької війни, було доручено виготовити карту майбутніх бойових дій. Для цього він вирішив запозичити французькі карти Луіджі Марсильї, які були опубліковані в 1732 р., а також карту Чорного та Азовського морів Дона Крюйса, яка була складена ще в 1699 р. Скориставшись цими картами, Ж. Деліль створив свої власні і відправив їх для фельдмаршала П. де Лассі. Той у свою чергу передав їх адміралу Бредлау, який брав участь в осаді Азова - для перевірки. Це скінчилось тим, що було виявлено повний незбіг реальної ситуації на місцевості та складених Ж. Делілем карт [1, с. 416-417]. І це були непоодинокі випадки. Хоча в більшості випадків копіювання та домальовування потрібних географічних об'єктів не призводили до подібних казусів.

Таке поширене використання протографів було пов'язано не в останню чергу з тим, що геодезичні експедиції дуже часто потрапляли в складні умови або навіть гинули. Наприклад, у 1771 р. експедиція Ловіца-Іноходцева (Георг Ловіц та Петро Іноходцев) відправилася на Кавказьку лінію для визначення місцевості. У 1776 р. вони потрапили у полон до горців. Г. Ловіца було вбито, а П. Іноходцеву вдалося втекти. Всі накопичені за цей час матеріали експедиції загинули. Пізніше, в 1785 р., інший російський картограф Чорний намагався повторити маршрут експедиції Ловіца- Іноходцева, але і цю експедицію спіткала невдача. Горці знищили весь матеріал та вбили помічника Чорного [1, с. 418].

Територія, якою пройшла Нова Дніпровська лінія, якраз і була прикордонною, важкодоступною. Тому з великою вірогідністю можемо припустити, що всі перші карти, на яких зображено Лінію, були створені на основі протографів, в якості яких виступали карти, створені ще під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. тим самим Ж. Делілем, капітаном Фрауєндорфом та ін.

Виходячи з цих причин, характерною рисою карт, присвячених Новій Дніпровській лінії, є не завжди точна локалізація фортець, що призводить в наш час до певної плутанини при спробі їх локалізації на сучасній карті. Ці карти створювалися в умовах малодослідженої прикордонної території, і тому прив'язка фортець до малодосліджених географічних об'єктів була не завжди точною. На користь цього говорить хоча б той факт, що на перших картах не підписані навіть річки та балки навколо фортець [3, арк. 1]. Другою причиною такої плутанини є неодноразові перенесення будівництва фортець. Усі карти різних масштабів, переважно великих, тому вони позбавлені дрібних деталей і головними орієнтирами для визначення місць розташування залишаються річки Кінські Води та Берда. Тому, якщо порівнювати усі карти між собою, побачимо, що вони з несуттєвими похибками локалізують фортеці в одних і тих самих