Р. Л. Молдавський

БОРОТЬБА ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ СВОЇХ ВОЛЬНОСТЕЙ НАПЕРЕДОДНІ ЛІКВІДАЦІЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ (1770-1775 РР.)

Рішення про ліквідацію Нової Січі було прийнято після завершення російсько-турецької війни 1768-1774 років. Імператриця Катерина II видала указ, в якому безпідставно звинувачувала запорожців у державній зраді, наказала заарештувати козацьку старшину, розпустити запорозьке військо, зруйнувати Січ. У травні 1775 року царське військо під командуванням генерала П. Теккелія вступило у запорозькі володіння, захопили і зруйнували Нову Січ. Ця подія стала логічним завершенням політики царського уряду щодо Нової Січі.

Однією з причин ліквідації Запорозької Січі були численні конфлікти запорожців з адміністрацією, військовими та цивільним населенням фортець Нової Дніпровської лінії. Нова Дніпровська лінія (Дніпровська лінія, Нова Українська) - це система прикордонних укріплень, збудована для оборони південних кордонів Російської імперії від нападів турків і татар. Будівництво Дніпровської лінії розпочалось у зв'язку з переміщенням кордонів Російської імперії на південь і втратою оборонного значення Української лінії. Нова Дніпровська лінія простягалася територією України майже на 200 км від Дніпра до Азовського моря вздовж річок Конки і Берди. Нова Дніпровська лінія складалася з 7 окремих фортець. Фортеці Дніпровської лінії (Олександрівська, Микитинська, Григорівська, Кирилівська, Олексіївська, Захарівська, Петрівська) були розміщені на відстані близько 30 км одна від одної. Охоронну службу в фортецях під час будівництва несли донські козаки. Після приєднання в 1783 році Кримського ханства до Російської імперії Нова Дніпровська лінія втратила воєнно-стратегічне значення. Після цього фортеці Нової Дніпровської лінії були за наказом імператриці Катерини II переведені в статус міст та посадів.

Таким чином, вирішуючи головне зовнішньополітичне питання - здобуття виходу до Чорноморсько-Азовського узбережжя, царський уряд водночас вирішував важливу внутрішню проблему - ліквідацію автономного утворення в самодержавно-кріпосницькому організмі Російської імперії.

Кіш зайняв різко негативну позицію стосовно цього масштабного будівництва. У той же час для російського уряду ця позиція була неприпустима, тому що нова лінія фортець проходила по російському кордону, закріпленому ще 1742 р. Тобто, з юридичної точки зору, уряд нічого не порушував.

Для Коша це було не перше зазіхання російського уряду на їх володіння та автономію. Слід лише пригадати, що з самого початку існування Нової Січі російський уряд поступово обмежував її автономію та постійно пильнував за запорозьким козацтвом. Ще в 1734 р. Січ було підпорядковано київському генерал-губернатору. У 1735 р. з метою посилення контролю за діяльністю запорожців за 2 км від Січі було збудовано Новосіченський ретраншемент. У 1752 р. на землях Бугогардівської та Кодацької паланок утворено Нову Сербію, а потім і Слов'яносербію. Постійно проводилася ізоляція земель Запорожжя за допомогою розміщення російських полків. У 1764 р. до новоствореної Новоросійської губернії було приєднано запорозькі землі по р. Інгул і нарешті у 1770 році на півдні володінь Нової Січі розпочалося будівництво Нової Дніпровської лінії.

Проблеми, які виникли, можемо поділити на дві групи. Перша група проблем стосувалася будівництва та всього, що було з ним пов'язано, а друга була значно глибша та складніша. Мова йде про юрисдикцію місцевого населення. У цьому розділі мова піде про першу групу питань, пов'язаних з будівництвом.

Почнемо з того, що, плануючи будівництво, російський уряд не вважав за потрібне навіть попередити про це Кіш. Тому поява будівельних команд на кордонах Війська Запорозького стала повною несподіванкою для січової адміністрації. Про це свідчить цілий ряд документів Архіву Коша, в тому числі опубліковані ще Я. Новицьким [1].

Січова адміністрація неодноразово підіймала питання щодо захоплення земель під будівництво. Причому ці скарги не припинялися навіть тоді, коли будівництво вже йшло повним ходом. Так, наприклад, в 1772 р. на ім'я В. Черткова надійшов лист від військового судді Миколи Тімофеєва, в якому підіймалося питання захоплення земель під будівництво Петрівської фортеці. У ньому наголошувалося, що козаки "сиділи" зимовниками на тих землях до самого Дону ще з часів "Предслава Лянскоронского" [2, арк.67].

Також будівництво фортець супроводжувалося руйнуванням козацьких зимівників - не вистачало будівельного матеріалу. Широко відомий рапорт В. фон Фредерздорфа про початок будівництва дає можливість зрозуміти характер відносин будівельних команд із місцевим населенням. Мається на увазі три козацькі зимівники, які було зайнято російськими офіцерами, та багато інших, які було пограбовано [3, с.2].

Окрім будівельних команд, козацтво зазнавало утисків і від військових, які повинні були охороняти будівництво. Так, наприклад, у липні 1771 р. кошовий атаман направив командуючому другої російської армії князю В. Долгорукову листа. У ньому йшлося про страшні кривди й утиски запорожцям від російських військових команд: "...по такому их отсутствию в прошлое лето в тех местах где имелись зимовники тех козаков, Александровская крепость выстроена, и не только сии, но и те зимовники, кои были и не в близкомее разстоянии разбросав и употребив на надобное в крепости, так сильно и крайне разорены" [1, с.54]. Скарга не дала нічого. У відповіді було зазначено, що будівництво фортець схвалено самою імператрицею й обговоренню не підлягає [4, арк.6].

Також війська, розташовані на півдні, обмежували пересування запорожців. Отаман П. Калнишевський скаржився в Малоросійську колегію, що під виглядом забезпечення карантину в Єлізаветградській провінції війська не пропускають на Січ запорозьких козаків, які йдуть туди на службу [2, арк.51-52].

Як