Працюючи з джерелами з Російського державного архіву давніх актів, нами було віднайдено цікавий документ. Це рапорт В. Черткова до князя Г. Потьомкіна, в якому зазначалося, що станом на 1786 р. поштову службу на півдні України несуть колишні малоросійські козаки. Сам документ нам не пояснює, але зробимо спробу самі розібратися, як відбулася ця заміна запорожців на малоросіян [8, арк.74-74зв.].

Справа в тім, що після ліквідації Запорозької Січі російський уряд зіштовхнувся з низкою проблем, пов'язаних з руйнацією декількох служб, функціонування яких було дуже потрібно уряду. Перш за все, це стосувалося дніпровських лоцманів та поштової служби. Як відомо, дніпровські лоцмани після руйнації Січі розійшлися по домівках і російському уряду довелося створювати лоцманську службу майже з нуля [9, с.34-35]. Із поштою справа була дещо іншою. Поштова служба не потребувала якихось особливих навичок, які б могли передаватися від батька до сина або від учителя до учня. Потрібна була лише спритність, витривалість, знання місцевості та гарні коні. Тому російський уряд нічим не ризикував, коли замість запорожців поставив на ті ж самі станції малоросійських козаків, а подекуди і донських. Нові станції дійсно були розташовані по колишніх козацьких зимівниках та фортецях Нової Дніпровської лінії, що значно прискорило та полегшило доставку пошти. Так, у документах знаходимо перерахування цих станцій "Лычково", "Губиниха"( у Д. Яворницького - "зимівник Губи"), Кирилівська фортеця, Новогригор'ївська, Олександрівська, Петрівська [8, арк.177-178]. Таким чином, малоросійські козаки і несли службу до 1786 р., коли їх остаточно було замінено на донських. Це було пов'язано з тим, що 1784 р. козацький устрій було скасовано і малоросійські козаки стали карабінерами.

За іронією долі саме на каторжні роботи на Нову Дніпровську лінію відсилали і запорожців. Переважна більшість запорожців була засуджена за грабунки в Єлизаветградській провінції та Польщі. Так, в 1773 р. десятою ротою Жовтого гусарського полку було заарештовано запорожця Романа Бугая за грабунки в Єлизаветградській провінції та вбивство в польському селі Балайдіхе місцевого отамана. В тому ж році було заарештовано за грабунки в польському селі Каменке та засуджено до каторжних робіт в Олександрівській фортеці декількох запорожців - Івана Головка, Федора Видуту, Павла Рунка та Івана Нещадима [5; арк.96зв.]. Але в той же час зустрічаємо в документах досить дивні речі. Наприклад, в тому ж 1773 р. Чорним гусарським полком було заарештовано запорожці Андрій Сиволап та Андрій Горбенко. Подив викликає те, що вони були затримані за спробу переходу польського кордону та намір там скоювати грабунки. У вироку було зазначено, що їх били батогом, потім вирізали ніздря і заслали в Олександрівську фортецю [5; арк.97зв.]. Тому, якщо порівнювати з іншими випадками, коли засуджували вже за скоєний злочин, в цьому випадку покарання було дуже суворим. В той же час не слід забувати, що інколи покарання впроваджувались в життя лише частково. Але все ж таки цей приклад є досить показовим в тому розумінні, що нестача робочих рук на будівництві була настільки сильною, що заарештовували усіх навіть за підозру в намірі коїти грабунки.

Як вже зазначалося, третя група засуджених - це гайдамаки. Вони окремо проходять за документами і нібито утворюють групу відмінну від запорожців. Але в той же час, якщо порівняти злочини, за які вони засуджені, та територію, на якій їх скоювали, то вийде, що ця група нічим не відрізнялася від запорожців. Справа в тому, що під запорожцями російський уряд розумів осіб які офіційно внесені до реєстру. В той же час досить велика кількість населення Запорозьких Вольностей не була офіційно внесена до реєстру, але вважала себе козаками. В цьому випадку маємо справу з стихійним покозаченням. Наприклад, 1773 р. було заарештовано групу гайдамаків за грабунки в Польщі та Єлизаветградській провінції у складі п'ятьох чоловік, яких було також засуджено до заслання в Олександрівську фортецю. І так само зустрічаємо гайдамаків, засуджених за спробу переходу польського кордону [5, арк.98-98зв.]. До того ж в документах інколи ці дві групи поєднуються у одну самими російськими чиновниками. Так, наприклад, в 1774 р. було заарештовано і засуджено двох жителів одинадцятої роти Жовтого гусарського полку разом з їхніми дружинами за переховування запорожців-гайдамаків [5, арк.103-103зв.]. Тому, досліджуючи це питання, неможливо відривати ці дві групи одну від одної.

Після ліквідації Нової Січі також зустрічаємо згадки про запорожців, засланих на будівництво Нової Дніпровської лінії укріплень. Так, наприклад, у річній відомості на будівництво Петровської фортеці за 1776 р. окремою групою виділені запорожці у кількості 252 чоловік. Вони були зайняті на найважчих земляних роботах - копали рів, який повинен був оточувати фортецю [4, арк.125- 130].

Джерела та література

Новицкий Я.П. Материалы для истории запорожских козаков // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. - 1909. - Вып. 5.

Російський державний воєнно-історичний архів (далі - РДВІА). - Ф. 52. - Оп. 1. - Спр. 95. - Ч. 3. - "Рапорты В.А. Черткова по разным делам".

Новицкий Я.П. История города Александровска в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770-180б г. - Екатеринослав, 1905.

РДВІА. - Ф.