С. С. Андрєєва

ДИПЛОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ ЗАПОРОЗЬКОЇ НОВОЇ СІЧІ З КРИМСЬКИМ ХАНСТВОМ

При вивченні історії Запорозької Нової Січі на сьогодні ще не стали пріоритетними зовнішньополітичні аспекти існування і конкретні форми реалізації її міжнародної правосуб'єктності. Водночас взаємини Січі з Гетьманщиною, польською адміністрацією, Військом Донським, Кримом, окремими ногайськими ордами, турецьким Очаковом тощо розкривають суть автономії Запорожжя в складі Російської імперії.

Різні аспекти взаємин Запорожжя з Кримом становлять вагому частку наукового доробку дослідників історії Нової Січі, які в різні часи працювали з документальним комплексом Архіву Коша (А. Скальковський, О. Рябінін-Скляревський, М. Тищенко, Н. Полонська-Василенко, В. Голобуцький). Хоча сучасними авторами повною мірою усвідомлюється значення запорозько- кримських відносин як одного з основних факторів історії Нової Січі, дипломатичні зносини Коша з ханською адміністрацією не були предметом спеціального розгляду.

Запорозько-кримські дипломатичні контакти фрагментарно відбилися в публікаціях документів, здійснених наприкінці ХІХ - початку ХХ століття - накази імператорські та Колегії іноземних справ (далі - КіС), листування з гетьманом Кирилом Розумовським та кошовою адміністрацією в збірках матеріалів до історії запорозького козацтва Д. Яворницького, матеріали КІС та листування з київськими губернаторами, російськими резидентами в Стамбулі та Бахчисараї з колезького архіву в додатках до узагальнюючих оглядів історії російських консульств В. Уляницького, матеріали Київської генерал-губернаторської канцелярії в підборках документів до історії прикордонних відносин О. Андрієвського та П. Іванова. На сьогодні треба відмітити масштабну археографічну роботу по виданню Архіву Коша та публікації окремих колекцій документів з історії Нової Січі. Водночас залишається актуальним введення в науковий обіг матеріалів фондів вітчизняних та закордонних архівів.

Предметом нашої роботи є особливі умови функціонування та форми прояву дипломатичної діяльності Нової Січі та Кримського ханства - дипломатичне листування, дипломатичне представництво, організація та робота в прикордонних комісіях по розслідуванню взаємних претензій тощо. Метою даного дослідження є визначення задач та результатів дипломатії Коша, значення її серед інших форм запорозько-кримських відносин. Також є необхідність в реконструкції організаційних засад функціонування запорозько-кримської дипломатії.

Дипломатична діяльність є видом реалізації зовнішньополітичних цілей і вимагає організації спеціалізованого апарату і регулювання міжнародним правом [1, с.3]. Дипломатична діяльність Запорожжя та Кримського ханства проходила в межах відведеної компетенції та з дозволу і під контролем протекторів - відповідно Російської та Османської імперій.

Відносини між підданцями Османської та Російської імперій протягом 1739-1768 рр. регулював Бєлградський трактат 1739 р., на виконання статей якого були спрямовані в регіоні Північного Причорномор'я зовнішньополітичні зусилля Криму і Запорожжя. Докладніше треба зупинитися на аналізі змісту Ст. 10, яка передбачала в загальних рисах механізм вирішення прикордонних спорів посадовцями з обох боків кордону [2].

Великі зовнішньополітичні функції мали прикордонні адміністрації обох імперій, що пов'язано зі специфікою воєнно-адміністративної організації та необхідністю відповідного реагування в прикордонній зоні. З боку Росії ця функція покладалася на Київського генерал-губернатора, з боку Османської імперії це входило в посадові обов'язки очаківського паши. Але треба вирізняти право міжнародних зносин прикордонних начальників, яке було їх функціональним обов'язком в державному механізмі в межах певної компетенції (київські генерал-губернатори в Російській імперії, очаківський паша в Османській імперії, перекопські ор-беї в Кримському ханстві тощо), та зовнішні зносини Січі та Кримського ханства з залежними від нього ногайськими ордами як реалізацію їх специфічного міжнародного статусу.

Також треба вирізняти серед зовнішніх контактів Запорозької Нової Січі власне дипломатичні зносини Коша і діловодні міжканцелярські зносини нижчих інстанцій. Також треба наголосити на кардинальній відмінності зовнішніх контактів Коша з іншими структурами Російської імперії (Військо Донське тощо), що не передбачає відмінностей в зовнішньополітичних цілях і відтак позбавлено ознак дипломатії, і контактів з іншими політичними утвореннями (Крим, Польща).

Запорозько-татарські дипломатичні контакти треба розглядати як двосторонні, але вирізняти каймаканів і сераскирів ногайських орд серед інших посадовців ханства з огляду на їх положення в політичній структурі ханства та в разі втілення засобами дипломатії їх власних політичних потреб, як то прояви сепаратизму, питання переходу в російську протекцію тощо. На аналогічних запорозько-татарським відносинам засадах будувалися відносини Січі з турецькими Очаковом та Хотином. Хоча паша і мав можливості певного маневру на регіональній арені, він діяв в загальному руслі османської політики в Північному Причорномор'ї і координувався з заходами кримським ханом. Тобто, з боку південних сусідів запорожців маємо ієрархію міжнародної правосуб'єктності (хан, паша, сераскіри ногайських орд тощо), що не дозволяє чітко визначити їх компетенцію в конкретних випадках.

З кримського боку в дипломатичні контакти з Запорожжям вступали хан, калга та відповідальний у прикордонних справах перекопський каймакан, каймакани і султани ногайських орд, імани соляних озер, а також представники родової кримської та ногайської знаті. Певна господарська та адміністративна автономність ногайських орд у складі ханства передбачала їх тісний контакт з запорозькою адміністрацією, маємо приклади офіційних контактів навіть окремих мурз. На формування зовнішньополітичної лінії хана впливали його особисті уподобання, групові інтереси родової знаті, позиція мусульманського духовенства, а також традиційно впливове положення у взаєминах з іноземцями ханських перекладачів. Хан про зовнішньо-політичні справи повідомляв у Порту, але його повноваження в цій сфері були досить аморфними, що давало можливість для маневру.

Із запорозького боку у відносини з Кримом вступали кошовий, представники січової (військовий писар, військовий осавул, окремі знатні козаки тощо) та паланкової (полковники