Дипломатична діяльність проявляється: 1) у формі безпосередніх переговорів в різних видах, 2) у підготовці і підписанні міжнародних договорів, 3) у дипломатичному листуванні, 4) у постійному представництві, 5) в участі в міжнародних коаліціях, 6) в офіційному оприлюдненні інформації стосовно зовнішньої політики [1, с.3].

Дипломатична діяльність Запорожжя з Кримом та Очаковом як обмежених суб'єктах міжнародного права проявлялася в кількох основних формах: 1) дипломатичне листування - тобто листування офіційних осіб Коша і ханства, каймаканів ногайських орд та турецьких прикордонних начальників по виконанню своїх функціональних обов'язків, переважно з прикордонних питань; 2) дипломатичні представництва в прикордонній смузі, або власне на Січі від татарської сторони та в межах ханства (Бахчисарай, Каушани, Перекоп тощо) і турецькому Очакові від запорозької сторони з приводу прикордонних питань; 3) організація і робота в комісіях по розслідуванню і задоволенню взаємних претензій представницьких делегацій з визначеними дипломатичними функціями від Січі, хана, окремих ногайських орд та очаківських турків при посередництві російських комісарів.

Листування - найбільш поширена форма запорозько-татарських дипломатичних контактів й єдина на рівні кошовий - хан, адже як запорозькі, так і кримські посадовці вищої та навіть середньої ланки не входили в безпосередні дипломатичні контакти між собою.

Організація дипломатичної пошти між Запорожжям і Кримом була пов'язана з комплексом контролюючих заходів з боку Російської імперії. Листування Коша з ханами, татарськими сановниками, представниками турецької адміністрації в прикордонних Очакові і Акермані залежно від волі київських губернаторів (безпосередні начальники Запорожжя у прикордонних справах) та вищого керівництва імперії і контролювалося в тій чи в іншій формі. Право контролю перебирали на себе також і командувачі російською армією в Україні і воєнні прикордонні начальники - як то комендант Новосіченського ретраштаменту, комендант фортеці Св.Єлизавети, начальник Кременчуцького форпосту та ін. Про сутність кореспонденції Кіш також повідомляв деяким зацікавленим прикордонним структурам - Війську Донському, начальникам сербських колоній та ін.

Передбачалося, що листи татарської сторони нерозпечатаними будуть відправлятися з Січі в Київ, там перекладатися і з відповідними рекомендаціями повертатися на Січ. На основі отриманих рекомендацій Кіш вже давав відповіді. Для вирішення складних питань ці листи разом з рапортами Київських губернаторів відправлялися до Петербурга і вже звідти відповідали безпосередньо в Крим, або таки через Кіш. Для прискорення справ перекладачі надсилалися з Києва до Кременчука, а потім і на Січ, саме Микитино, найпівденніший прикордонний форпост.

З кінця 1754-1755 рр. на Микитиному постійно перебувають перекладачі для заповнення закордонних паспортів і перекладу іноземної кореспонденції. Перекладачі безпосередньо підлягали Київському генерал-губернатору, але рапортували і в КІС, а також російському воєнному командуванню на Україні. Всі перекладачі КіС, як і офіцери воєнних команд, спостерігали і шпигували як за імовірним противником - татарами, ногайцями, турками та іншими підданцями султана, так і за запорожцями, в цілому за ситуацією в прикордонні, мали своїх інформаторів [3].

Контроль і обмеженнями з боку російської влади, відсторонення запорозьких перекладачів від офіційного листування вносили чимало проблем у спілкування Січі з кримською та османською владами. Постійно виникали незручності із перекладом документів, адже російська імперська канцелярія ще не мала в середині XVIII ст. достатнього досвіду і кадрів. Крім КІС та російської дипломатичної місії в Стамбулі набування досвіду перекладів російськими канцеляристами відбувалося в Київській губернській канцелярії (на думку О. Галенка, саме за допомогою козацьких консультантів та інформаторів) [4, с.24-25]. Неоціненний досвід знання мов отримали російські перекладачі під час роботи на Січі та консульській місії Никифорова в Криму в спілкуванні з запорожцями та татарами. Водночас відбувався і зворотний процес - запорозька канцелярія втрачала досвід і кадри перекладачів та україно-турецьку двомовність часів протекторату Криму. Тому феномен посередництва російських перекладачів в офіційних запорозько-татарських взаєминах треба розглядати як штучний мовний бар'єр, що сприяв дезінтеграції запорозької і татарської спільнот.

Означена процедура офіційного листування Запорожжя з Кримом і Очаковом уповільнювала розгляд поточних справ, і Кіш часто брав на себе оперативне вирішення дрібних прикордонних питань, про хід яких паралельно повідомляв відповідні інстанції. Імовірно, в Коші знаходили можливість ознайомитися зі змістом листів ще до пересилки для перекладу в Київ. Це призводило до затримки кореспонденції. Київська генерал-губернаторська канцелярія змушена була нагадувати запорожцям про вчасну пересилку закордонної переписки. Так, 1756 р. віце-губернатор вимагав від Коша доставити до канцелярії листи, привезені з Криму Ахмет-мурзою кошовому Федорову [5, арк.1-5].

Про деякі дрібні питання Кіш не поспішав звітувати в Київ, намагаючись вирішити їх на місці [6, арк.10]. Іноді практикувалося зняття копії з оригіналу в Коші (імовірно, для перекладу на місці) і подальша відправка оригінала в Київ із додаванням репорту кошового. Наприклад, так зробив Калнишевський 20 серпня 1762 р.[7, арк.1].

Скоріше за все, не склалося сталої системи дипломатичних та діловодних звернень між структурними підрозділами Січі та Кримського ханства відповідно їх місця у власній політико- адміністративній структурі, функціональним обов'язкам та компетенції. Так, зустрічаємо звернення хана як до високопосадовців Коша, так і