угоди, які знаходимо на сторінках КГВ), а також встановити загальну кількість та осіб-власників дрібнопомісних маєтків в повітах Катеринославської губернії (на 1863 р. за даними Журналу їх кількість складає 67 маєтків). Зазначимо, що дрібнопомісними вважались поміщики, що за даними Х ревізії мали менше 21 чол. душ та обмежену кількість землі. Облаштування селян дрібнопомісних власників визначалося спеціальними "Додатковими правилами", за якими останніх прираховували до державних поселян та за обопільною згодою поміщика та селянина переселяли на казенні землі. Описи таких маєтків розглядали та затверджували губернські з селянських справ присутствія та відсилали до палати держмайна.
Крім списків уставних грамот, викупних актів та описів маєтків дрібнопомісних власників, КГВ в "Прибавлениях" друкували хід самого засідання катеринославського губернського з селянських справ присутствія у вигляді заслуханих ним справ та винесених відповідно до них рішень. Присутствієм розглядались циркуляри міністерства внутрішніх справ, повідомлення Головної викупної установи та мирових з'їздів, клопотання поміщиків, селян та предводителів дворянства, рапорти судів, доповіді мирових посередників, скарги, подання мирових посередників та поточні справи. Серед них особливо цінні подання мирових посередників, що являють собою стислий опис та розбір селянських справ. При цьому вони містять характеристику земель поміщика та надають інформацію стосовно кількості залежних від нього селян. Ці матеріали дають можливість, перш за все, встановити якість та кількість поміщицької землі в повітах Катеринославської губернії, що є основним питанням реформи, а також отримати інформацію стосовно всіх інших поточних справ, що дасть змогу повністю відтворити хід реформи.
"Прибавления" КГВ також містять джерела з законодавчого забезпечення селянської реформи, до яких відносимо загальні циркуляри, циркуляри земського відділу Міністерства внутрішніх справ, циркулярні розпорядження міністра внутрішніх справ начальникам губерній та "мнения государственного совета". Дані матеріали стосуються різних аспектів проведення селянської реформи та охоплюють широкий спектр питань, яких лише за 1863 р., за даними Журналу, розглянуто понад 30. Вони дають можливість зрозуміти механізм проведення викупних операцій, порядок сплати податей та виконання повинностей (роз'яснення статей Положення про викупу, кредитного статуту, порядку сплати банківських та державних боргів за викупними позиками, сплати податей та повинностей дворовими людьми, звільнення від податей дрібнопомісних власників за колишніх дворових людей, переведення банківських боргів на землі селянських наділів тощо), встановити права та обов'язки поміщиків і селян, отримати інформацію стосовно долі маєтків неповнолітніх власників та власників дрібнопомісних маєтків, пільг, правил найму сільських робітників, розмежування церковних земель у поміщицьких маєтках, розмежування та обміну земель між поміщиками та селянами-власниками, та навіть про окремі факти непокори селян. Так, у циркулярах Міністерства внутрішніх справ знаходимо постанову про покриття витрат командированих військових загонів в поселення непокірливих селян за рахунок всіх селян, що заявили про непокору, а не лише тих, хто безпосередньо чинив опір військовим. Справа в тому, що складання уставних грамот в основному завершилося в середині 1863 р. Але 60 % селян відмовились їх підписувати. Ціна землі за умовами викупу перевищувала її ринкову вартість в 2-3 рази [43, с. 204]. Тому селяни домагалися отримати так звані "дарчі наділи", що складали четверту частину загальноприйнятого для даної місцевості наділу. Отримуючи такий наділ, селянин відмовлявся від решти наділу на користь поміщика, тому він і не вносив викупних платежів [44, с. 93-94]. Як видно з таблиці, складеної за даними Журналу катеринославського з селянських справ присутствія, відсоток дарчих договорів від загальної кількості складених уставних грамот на 1863 р. сягає від 3,8 % в Новомосковському повіті до 35,4% в Верхньодніпровському (відсоток дарчих договорів в Катеринославському, Олександрівському та Ростовському повітах в даному випадку нами не враховується. Це пов'язано з тим, що загальна кількості уставних грамот та дарчих договорів в цих повітах кількісно не представлена, а отже недостатня для правильного відображення відсотку дарчих договорів по кожному з даних повітів).
Це доволі високі показники, тим більше що наявність дарчого землеволодіння стало особливістю протікання селянської реформи в деяких губерніях Російської імперії (Катеринославська, Саратовська, Самарська, Воронезька та ін.), де і отримало широке розповсюдження. Та не завжди бажання селян отримати дарчий наділ втілювалося в життя мирним шляхом, що стало однією з причин піднесення селянського руху в губерніях, у тому числі в Катеринославській, підтвердження чому і знаходимо на сторінках "Прибавлений" КГВ.
Слід зазначити, що особливу роль у формуванні змісту КГВ відігравали редактори неофіційної частини видання. Зазвичай це були представники інтелігенції Катеринославщини, більшість з яких прагнула власними силами перетворити часопис на справжню цікаву місцеву газету. Для цього вони створювали команду однодумців, яких об'єднувала одна ідея. Відомо, що в досліджуваний період неабиякий вплив на інтелігенцію краю мали ідеї просвітництва та романтизму. Визначною подією в культурному житті губернії стала поява у 1858 р. "Піквікського клубу". В цей час редактором неофіційної частини КГВ стає І. Барановський, послідовник ідей просвітництва, людина близька до учасників "Клубу", освічених і романтичних людей, що наслідували манери героїв сентиментально-гумористичного роману Чарльза Діккенса "Посмертні записки Піквікського клубу". Не зважаючи на те що Піквікський клуб проіснував всього три роки, він мав дуже великий вплив на суспільне і культурне життя в Катеринославській губернії, адже його учасники публікували викривальні статті у відомих тогочасних журналах та газетах. Все це не могло