С. С. Дідик

ВЗАЄМИНИ ЗАПОРОЗЬКОГО І НОВОСЛОБІДСЬКОГО КОЗАЦТВА

(1753-1764 РР.)

Одним з близьких сусідів Запоріжжя був Новослобідський козацький полк (1753-1764 рр.) - козацьке формування, створене з волі російського Сенату. На відміну від козацьких полків Гетьманщини, Новослобідський полк був підпорядкований імперським структурам. Історія Новослобідського козацького полку перегукується з драматичною історією наступу царизму на Запорозькі Вольності, яка супроводжувалася постійним відчуженням цілих частин запорозьких територій і виведенням їх з-під юрисдикції Коша. Не останню роль в цьому процесі відігравало Новослобідське формування, яке розташувалося на частині територій Запорозьких Вольностей і було прямо зацікавлене в розширенні своїх володінь за рахунок запорозьких земель. Проблемами взаємин запорожців і новослобідських козаків цікавилися і розглядали в своїх працях

А. Скальковський, С. Шамрай, Н. Полонська-Василенко, В. Голобуцький. Але на сьогодні в цьому розділі історії Запорожжя розставлені не всі акценти і з'ясовано не всі деталі.

Для оселення Новослобідського полку виділялася територія в північній частині Запорозьких Вольностей, а саме в північно-західному кутку Бугогардівської паланки [3, с.85-86]. Російський уряд не питав думки запорожців, чи бажають вони отримати такого сусіда та ще й віддати йому частину своїх володінь. Ці обставини аж ніяк не сприяли встановленню добросусідських відносин запорожців з новослобожанами.

Але новослобожани не обмежилися офіційно наданими територіями. Так, козаки Новослобідського полку, а особливо старшина, самовільно починають захоплювати угіддя запорожців. У 1754-1755 рр. деякі слобідські чини зайняли чудові землі поблизу Великого і Малого Інгулу, по обидва боки двох невеликих річок Самоткані і Домоткані (пізніше Верхньодніпровський повіт Катеринославської губернії) [5, с.355]. Спрадавна на цих землях були так звані верхньодніпровські зимівники запорожців. Новослобожани спершу вдовольнилися лише тимчасовим володінням землею, не утискаючи запорожців. Але згодом свавільно зайняли ці землі [29, с.329]. Командування полку мотивувало ці захоплення тим, що саме ці зимівники були притулками волоцюг і гайдамаків, переконувало заснувати роз'їзди не з запорожців, а з козаків Новослобідського полку [34, арк.1-5]. Для більш надійного контролю над запорозькими неосвоєними територіями були побудовані численні форпости. Одна з головних функцій цих форпостів полягала в розшуку й затриманні селян-утікачів, а також у боротьбі з гайдамаками [30, арк.1-5; 33, арк. 119-120; 3, с.85-86].

Запорозькій Кіш намагався легітимними заходами добитися правди - він посилає скарги до гетьмана К. Розумовського, в Київську губернську канцелярію, в Сенат [31, арк.33-34; 36, арк.1-16; 41, арк.2-3; 42, арк.1а,2-45]. В 1755 р. Кіш скаржився в Київську губернську канцелярію на наїзди, грабунки і утиски від прибульців, і просив "о не въезде новослобожан в дачи войсковые и селения хуторов у речки Самоткань". Запорожці в своєму проханні посилалися на указ імператриці, за яким під Новослобідський полк виділено угіддя з верхів'я Самоткані до гирла Домоткані. Та, незважаючи на указ імператриці, додавали запорожці, новослобідські поселенці продовжують далі освоювати землі запорожців, будують свої хутори і млини, вирубують байраки і ловлять рибу на запорозьких землях. Командир новослобідського козацтва генерал-майор І. Глєбов вимагав перенесення запорозьких зимівників на річці Самоткані, - начебто вони знаходяться на території Новослобідського полку. Але Кіш наполягав, що він не отримував наказу від Київської губернської канцелярії про перенесення запорозьких зимівників за Самоткань [1, с.613-614].

В тому ж 1755 р. запорожці виряджають делегацію до Петербурга, до самої імператриці Єлизавети, прохаючи розглянути питання про межі запорозьких земель, закріпити за військом ті території, якими фактично воно володіє, і на ті землі видати йому дарчу грамоту. І тільки в 1756 р. Сенат розглянув цю справу, але рішення Сенату було не на користь запорожців. Кіш посилався на досить давні документи, на підставі яких він володів запорозькими територіями, а саме - гетьманські універсали 1655 р. та царську грамоту 1688 р. Але цих документів в архівах не було знайдено. Під цим приводом російський Сенат поставив під сумнів право запорожців володіти тими землями, які вони вказують в своїх проханнях. Було вирішено описати запорозькі володіння і скласти карту [51, с.132-139, 191-192; 25 ,с.66-67].

Цей опис вилився в цілу епопею, яка тяглася не один рік, і яскраво продемонстрував бажання новослобідського козацтва та його начальства узаконити привласнені ними запорозькі володіння. Опис планували провести в 1757 р. в присутності депутатів від зацікавлених сторін - від Запоріжжя, від Гетьманщини, від Новослобідського полку та Нової Сербії. Але головний начальник Нової Сербії генерал-майор І. Глєбов саботував опис, посилаючись на те, що в нього на службі немає геодезиста і інженерів, а тому опис не може відбутися [29, с.330-331; 21, с.275-276].

В 1758 р. Січ відправляє нову депутацію до Петербурга з метою - закріпити і офіційно підтвердити права Війська Запорозького на володіння землями. В своїх клопотаннях запорожці посилаються на карту інженер-полковника де Боксета, складену в 1740-х рр. Одночасно про розширення території Новослобідського формування в Петербурзі клопотався комендант фортеці Св. Єлизавети Ф. Юст [29, с.331-333]. В березні 1759 р. було наказано знову провести опис всіх запорозьких земель і скласти карту краю [35, арк. 1-6; 39, арк.1]. Для проведення опису було призначено геодезиста, інженер-прапорщика Івана Ісленьєва [2, с.244].

Опис мав початися в серпні 1759 р., але знову відбувається його саботування і затягування зацікавленими сторонами. Не поспішало з призначенням своїх депутатів начальство