Астраханського гренадерського полку князь Волконський, обозний Новослобідського полку Михалча та козацькі сотники Чечель і Авраменко [29, с.333-334,337-338].

Комендант фортеці Св. Єлизавети М. Муравйов наказав обозному Михалчі всупереч сенатському указу, який велів надати новослобідському козацтву територію на двадцять верст від кордону Нової Сербії, відміряти землі більше ніж на сорок верст. Через це сталися непорозуміння між запорозькими і новослобідськими депутатами. В листопаді 1759 р. запорожці відправили до М. Муравйова посланця з вимогою пояснити, на яких підставах до Новослобідського формування приєднують нові території. Нічого не пояснюючи, бригадир наказав заарештувати посланця. А Кошу пояснив цей арешт зухвалою поведінкою посланця. М. Муравйов продовжував затягувати опис і поклопотався про це перед Сенатом. В листопаді 1759 р. новослобідські депутати фактично самі описують запорозькі землі і встановлюють кордони на користь Новослобідського полку і в черговий раз розширюють його території. Новослобідські сотники і старшина наказали арештовувати і відправляти до фортеці Св. Єлизавети всіх запорожців, які чинитимуть опір новим господарям територій [29, с.338-341].

Втративши терпець, геодезист Ісленьєв доповів у Сенат, що описав усі землі, від Січі до новослобідського рубежу, лише при участі запорозьких депутатів [29, с.340-341]. Сенат грамотою від 19 січня 1760 р. наказав цей опис скасувати і розпочати новий "при всіх депутатах" [40, арк.1]. Вірогідно, і цей опис не було проведено за правилами, оскільки 27 грудня 1761 р. Сенат видає наступний указ про опис "Задніпровських" земель та угідь при депутатах від різних зацікавлених сторін. Наказано повернути Запорозькому війську захоплені в нього угіддя і без санкції уряду не відбирати ці землі [23, с.877]. Пізніше, в 1762 і 1763 рр., уряд в черговий раз накаже зробити опис запорозьких земель і укласти карту [44, арк.1]. В діях уряду не спостерігається навмисного розпалення ворожнечі між новослобідським і запорозьким козацтвом. Навпаки, уряд намагається втрутитися в ці конфлікти, в усьому розібратися і не допустити їх повторення. Про це свідчить низка указів про проведення опису. Але в той же час не було помічено активних спроб уряду проконтролювати виконання його наказів щодо проведення опису і покарати винних в затягуванні і саботуванні опису.

Поруч з легальними заходами по відстоюванню своїх прав на володіння землями, січовики проводили дрібну партизанську боротьбу проти Новослобідського полку, а іноді проти Нової Сербії [37, арк.1; 38, арк.1-3]. Радикально налаштована частина запорожців без відома січової старшини вирішила помститися чужинцям та прибульцям. Так, в 1755 р. запорожці вчинили напад на домотканські поселення новослобожан. В 1761 р. на слободу Новослобідського полку Плетений Ташлик напали гайдамаки та запорожці і запалили її [45, арк.1-7]. В цьому ж 1761 р. на слободу Орел здійснили напад Бугогардівський полковник з запорожцями, які пограбували і розігнали людність. В цьому ж 1761 р., як доповідав бригадир М.Муравйов, запорожці напали на слободу Пушкарівку, і за цей рік забрали у новослобожан сто тридцять волів [49, с.270,272-273]. Але слід зауважити, що дії запорожців були лише захисною реакцією на сваволю новослобідського начальства і мешканців Новослобідського полку. Новослобожани захоплювали і розоряли землі запорожців, не давали можливості користуватися своїми угіддями, відбирали їх худобу, нападали на торгівельні валки [31, арк.1,3-13; 32, арк.1-4; 35, арк.1-7; 41, арк.2-3; 42, арк.1-3]. Магістрат фортеці Св. Єлизавети перешкоджав торгівлі чумаків-запорожців, які приїздили у фортецю, визискував і заарештовував їх [7, арк.15-15зв.].

Згодом, зневірившись у можливості мирним шляхом відстояти свої права на володіння територіями, запорожці вдалися до рішучих заходів. В квітні 1763 р. на військовій раді запорожці на підставі височайших указів, якими дозволялося прибульців і зайд висилати з володінь війська, вирішили висилати з запорозьких територій самовільних поселенців з числа новослобожан, котрі осіли й завели свої господарства поблизу запорозького Гарду, а це аж за п'ятдесят верст від новослобідського кордону. Цей наказ Коша виконав бугогардівський полковник Дем'ян Семенович на прізвисько Деркач. Він їздив з козаками до поселень, заснованих на запорозьких землях в урочищах Лиса Гора і Піщаний брід, на ріку Чорний Ташлик. Осадчий першого села Андрій Гридин пред'явив полковнику білет, виданий йому ще в 1757 р. з управління фортеці Св. Єлизавети, на право поселення вихідців "з Польщі" і Молдови православного віросповідання і розкольників під головною командою Новослобідського полку. Полковник білет відібрав, мешканців вигнав, хати з майном спалив [29, с.382-383]. Про це скоро дізнався Сенат і зажадав пояснень від Коша. Почалося слідство, в якому як делегат від Новослобідського полку брав участь полковий суддя Ф. Бутович [46, арк.1; 47, арк.1-2; 48, арк.1-4].

З приходом до влади імператриці Катерини ІІ продовжуються спроби опису запорозьких володінь. В січні 1762 р. і в грудні 1763 р. було оголошено про черговий опис запорозьких територій [44, арк.1; 51, с.190-197]. 11 липня 1763 р. імператриця призначила чергового головного командира Нової Сербії, генерал-поручика О. Мельгунова. Під його владу були передані Нова

Сербія і Новослобідський козацький полк [24, с.297-299]. Новий командувач