хотів домовитися з запорожцями. Для вирішення всіх суперечок і непорозумінь він намагався закінчити опис запорозьких земель, і таким чином остаточно визначити кордони запорозьких і підвідомчих йому територій. У вересні 1763 р. він просив Кіш прислати обізнаного в цьому плані старшину в допомогу його інженер-майору Седякіну, котрому доручили знімання і опис всього краю [29, с.381]. Але і цей опис не був доведений до кінця. Тільки в 1766 р. були закріплені кордони Війська Запорозького і Єлисаветградського пікінерного полку (колишнього Новослобідського козацького полку). Кордон проходив від гирла ріки Самоткані, по цій річці і аж до Південного Бугу до гирла ріки Ташлика (мається на увазі Мігейський Ташлик) [50, с.395]
Незважаючи на гострі конфлікти на поземельному грунті, боротьбу за угіддя, взаємні наїзди, між новослобідським козацтвом і запорожцями було і співробітництво, і взаємодопомога, і спільні взаємовигідні торгівельно-економічні відносини.
Козацтво Нової Січі і новослобідське козацтво були залучені до військової служби Російській державі, виконували одні і ті ж функції, пов'язані з охороною кордонів і прикордонних українських територій. Під час несення військової та прикордонної служби земельні суперечки відходять на другий план. Січові та новослобідські козаки співпрацюють при проведенні розвідувальних місій "за кордоном" і на прикордонних територіях, діляться та обмінюються таємною інформацією, вчаться один у одного. Так, у жовтні 1758 р. розвідника від новослобідського козацтва сотника В. Кошевенка з Січі в Очаків супроводжували запорозькі провідники і на човні переправляли його до місця призначення [4, арк.4-5зв.].
В боротьбі з гайдамацтвом новослобідська і запорозька старшини об'єднували свої зусилля. Для боротьби з гайдамацькими ватагами запорозькі старшини просили допомоги в сусідніх областях - в Новій Сербії і Новослобідському полку. Із наказу Коша від 22 квітня 1758 р. полковнику Сягайлу видно, що для боротьби з гайдамаками "в степные места", крім запорозьких команд, була відправлена команда з 40 чоловік із Новосербії на чолі з армійським капітаном, а також із "Слободского полку доброконных вооруженных полтараста человек" [3, с.86]. Офіційно, як Новослобідський полк, так і Запорозький Кіш підтримували боротьбу російського уряду проти гайдамаччини.
Також Запорожжя було пов'язане з Новослобідським полком і торгівельними відносинами. Через територію Нової Сербії і Новослобідського полку проходила транзитна торгівля з Польщею, Туреччиною, Кримом [28, с.135-137]. В середині 60-х рр. ХУІІІ ст. на території Новослобідського полку щороку відбувалося 12 ярмарків. Запорожці привозили на ярмарки горілку, сіль, в'ялену рибу, вовну, коней і велику рогату худобу [28, с.135-138; 49, с.285; 6, арк.77-78]. А самі ж купували на фортечних торгах хліб, який був завжди необхідним продуктом для Запорожжя. Запорожці неодноразово зверталися до уряду з проханням збільшити Війську Запорозькому хлібне жалування або офіційно дозволити їм купувати хліб при фортеці Св. Єлизавети і в інших місцях Новослобідського полку і Нової Сербії. В січні 1762 р. уряд на прохання запорожців дав такий дозвіл [43, арк.1].
Мешканці Новослобідського полку також часто їздили на Запоріжжя і купували там необхідні товари. Так, в Січ їздили "для набратия соли", а на Запорозькому Гарді купували рибу. Потім цю рибу і сіль везли на продаж "в Польщу" [16, арк.14; 17, арк.16; 18, арк.58; 19, арк.30]. Оскільки Січ славилася своїми кіньми, їх також купували новослобідські козаки на Запоріжжі [20, арк.41].
Незважаючи на офіційну боротьбу начальства Новослобідського формування та січової старшини проти гайдамацтва, значна частина рядового козацтва як в Новослобідському полку, так і на Січі співчували гайдамацькому руху і значною мірою підтримували і комплектували його. В гайдамацькому русі активну участь завжди брала незаможна і бідна частина січового товариства, яка не мала власності та капіталів, тому їй нічого було і втрачати. Запорозький Кіш офіційно боровся з гайдамаками, в той же час як рядове, незаможне козацтво, навпаки, становило ядро гайдамаччини. Навіть серед січових полковників і старшин траплялися випадки, коли вони допомагали (часто не безкоштовно) гайдамакам. Схожу ситуацію можна спостерігати і в Новослобідському полку. Основна маса населення полку - рядове козацтво, міщани, поселяни - щиро співчувало гайдамацькому руху, переховувало (за термінологією того час "передерживали"), і годувало гайдамаків, поповнювало їх ряди. Навіть старшина Новослобідського полку була в цьому замішана [42, арк.1; 15].
С. Шамрай виказав припущення, що причиною такого ставлення до гайдамаків могла бути ненависть до сусідів - зарозумілих прибульців-новосербців, які відчували за собою підтримку російської влади і були в більш привілейованому становищі, ніж новослобожани. Допомагаючи гайдамакам, людність Новослобідського полку таким чином прагнула помститися новосербцям за їх утиски, напади і кривди. Також це була можливість заробити або на гайдамаках, або разом з ними під час їх нападів на українські землі під Польщею та на новосербські території [49, с.282].
На початку 1758 р. відбувся суд над новослобідським сотником Калмазом за те, що він дозволяв жити у своїй сотні запорожцям без паспортів, через що, очевидно, там переховувалися гайдамаки [49, с.283]. В березні 1759 р. в Новослобідську полкову канцелярію подали скаргу мешканці слободи Ольшанки. Вони скаржилися на свого сотника М. Донця. За його урядування збільшилися крадіжки коней у поселян. Сотник допомагав гайдамакам: коли сам відправляв партії людей "в Польщу для воровства", як з новослобожан, так і з запорожців, даючи їм спорядження, коли давав притулок