В січні і жовтні 1758 р. на рівні Сенату розглядалася резонансна гайдамацька справа, суть якої полягала в тому, що новослобідський сотник Ю. Табанець разом з партією гайдамаків, в якій були і запорозькі козаки, гайдамачив на підпольських українських територіях. В цій справі, як організатор фігурував навіть командир Новосербського корпусу генерал-майор І. Хорват [27, с.411,557-565].

Адміністрація Новослобідського полку неодноразово видавала інструкції новослобідському козацтву і старшині - нічого не брати в гайдамаків з покраденого, і притулку їм не надавати [9, арк.23].

Щодо боротьби з гайдамаками, то "неоднократно" давалися "подтверждения" - "быть во всякой осторожности и войсковой исправности", всіма заходами намагатися "искоренять" гайдамаків. Для цього робилися роз'їзди. Про появу гайдамаків інформувати в "состоящие из здешнего полку казачьи команды", а спійманих гайдамаків з покраденими речами відправляти до коменданта фортеці Св. Єлизавети [10, арк.25; 9, арк.19; 8, арк.9].

Але не завжди новослобідське козацтво виконувало ці накази. Були випадки, коли новослобідська старшина уникала можливих сутичок з гайдамацькими ватагами. Так, в 1758 р., коли на території слободи Бородаївки з'явилися гайдамаки, для боротьби з ними була вислана команда новослобідських козаків на чолі з молодшим сотником Ф. Даниленком (іноді Ф. Данилов). Та очевидно сотник не збирався ловити гайдамаків, а може і взагалі не шукав їх. Він доносив, що не знайшов гайдамаків. А тим часом відділ кінноти Пермського полку, надісланий з фортеці Св. Єлизавети, натрапив на цей гайдамацький загін і мав з ними сутичку. Це дало підставу звинувачувати сотника в тому, що він, як писав комендант фортеці Св. Єлизавети Юст новослобідському полковникові М. Адабашеві, "мало рачения в поиске гайдамак" виявляє [11, арк.23-23зв.; 12, арк.24-24зв.; 13, арк.25-26].

Оскільки неодноразово повторювалися накази стосовно гайдамаків, це наводить на думку, що ці ж накази неодноразово порушувалися козацтвом і мешканцями полку.

Взагалі, зв'язок новослобожан і новосербців з гайдамаками добре характеризує відповідь тимчасово виконуючого обов'язки коменданта фортеці Св. Єлизавети полковника Гурьєва. Хоча Сенат давав йому накази щодо активнішої боротьби з гайдамаками, полковник відповідав, що боротьба з гайдамаками малоефективна, але не через недостатню кількість військових регулярних команд, а "как по послаблению и обществу с гайдамаками новосербских ротных командиров и прочих поселенцев" [26, с.561]. Прямо названі лише новосербські командири, але під "прочими поселенцами" треба розуміти населення не тільки Нової Сербії, а й Новослобідського полку і фортеці Св. Єлизавети.

Як підтвердження того, що полковник Гурьєв мав рацію, можна навести ще один приклад такого співробітництва новосербців, новослобожан і запорожців в гайдамацьких справах. В 1889 р. В. Ястребов опублікував частину документів з архіву фортеці Св. Єлизавети, серед яких є свідчення арештованого гайдамака І. Кодацького. Він певний час гайдамачив з якоюсь ватагою, яку очолював козак Кисляківського куреня Лебединець. Згаданий Лебединець був запорожцем, і в його ватазі було чимало людей з Запоріжжя. Якийсь час І. Кодацький жив в Новослобідському полку. Потім перейшов на житло в Нову Сербію до квартирмейстера Новосербського корпусу Требинського. Цей квартирмейстер постачав гайдамакам коней і зброю, за що отримував свою частину здобичі [52, с.571-573]. На цьому прикладі можна побачити співпрацю запорожців, новослобожан і новосербських військових по гайдамацьких справах.

Отже, стосунки запорозького і новослобідського козацтва не були однозначними. Вони характеризувалися постійною боротьбою за земельні угіддя, конфліктами під час торгівлі чи на побутовому рівні.

Під час несення військової служби конфлікти та непорозуміння поступаються місцем взаємодопомозі і співробітництву запорожців і новослобожан. Виконання військового і службового обов'язку об'єднувало новослобідських і запорозьких козаків, дещо пом'якшувало образи, чвари і конфлікти, або ж просто відсувало їх на другий план.

У гайдамацьких справах можна помітити спроби запорозької старшини і новослобідських командирів спільно викорінювати гайдамацтво. Але нерідко новослобідські сотники і запорожці

разом брали участь в гайдамацьких наїздах. До них приєднувалися і новосербці. Неодноразово траплялося, що новослобідські, запорозькі та новосербські чини прикривали гайдамаків, допомагали їм зі спорядженням, за що отримували частину здобичі. Прості новослобідські та новосербські мешканці приєднувалися до запорозьких гайдамацьких ватаг, а іноді переховували гайдамаків, постачали їм харчі і все необхідне.

Джерела та література

Андриевский А. Дела, касающиеся запорожцев (1715-1774) // ЗООИД. - Т. 14. - 1886.

Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. - К., 1886.

Голобуцький В. Запорозька Січ в останні часи свого існування (1734-1775 рр.). - Дніпропетровськ, 2004.

Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького (далі - ДІМ). - КП-38211 / АРХ. - 222.

Ефименко А. История Украинского народа. - К., 1990.

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУ). - Ф. V. - Оп. 1. - Спр. 248.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 255.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 319.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 329.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 331.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 470.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 471.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 472.

ІР