Загальний лейтмотив огляду був не занадто оптимістичний: обстановка в області "в цілому контролюється", але наближається до стану "нестійкої рівноваги" [25, арк. 3].

З інших позицій і з іншою мірою глибини розглядалися процеси політичного розмежування в загальноукраїнському та регіональному аспектах у самвидавчому органі Руху "Прямая речь". Так, в №4 за 1990 р. була опублікована стаття філософа й політолога В'ячеслава Овчаренка, який дійшов висновку, що Рух як консолідована течія різноспрямованих сил "сильний силою свого опонента - КПРС", без КПРС як тоталітарної сили Руху не буде; Компартія "сильна пасивністю мас, а оскільки вони пасивні, КПРС сильна". Він вважав передчасною партійну диференціацію українського суспільства, радив зберігати Рух у форматі Народного фронту, як успішну спробу "зібрати політично активних людей взагалі, а не по тих чи інших напрямках політичної думки" [26].

Цікавими з точки зору відбиття тогочасних настроїв в обговоренні тематики "на злобу дня" в тому ж номері були статті О. Іванова "Перед нравственным вибором: оставаться в КПСС или создавать новую, парламентскую партию окажутся коммунисты, если на XXVIII съезде победят ретрограды", І. Зайдмана "Многопартийность: на словах или на деле?", С. Невського "Быть конструктивной оппозицией". Більш популярний, "агітковий" характер носив україномовний орган організації - видання "Рух" [27].

Таким чином, головними політичними підсумками кінця 1989 - першої половини 1990 рр. для Запорізького регіону стали: падіння монопольного впливу КПУ на суспільство, утвердження Руху як найбільш поважної альтернативної сили, використання ним різноманітних засобів впливу - від популістських до реалістичних, політизація національно-культурних об'єднань. Рух остаточно переходить в опозицію до існуючої політичної системи.

2. Тимчасова рівновага й контрнаступ ортодоксів, протидія демократів (друга половина 1990 - початок 1991 рр.)

На початку листопада 1990 р. консервативні сили спробували перейти у контрнаступ: Україну, як і весь Союз, пізньої осені поглинула антиреформаторська хвиля. Однак сили комуністичної більшості були підірвані розколом у її лавах: у КПУ поруч із "лінією Гуренка" ("ортодоксів") існувала й "лінія Кравчука" ("націонал-комуністів"). Перший займав посаду першого секретаря ЦК кПу та зберігав лояльність до Москви, другий був обраний наприкінці липня 1990 р., після від'їзду В. Івашка до Москви, Головою Верховної Ради УРСР. Як голова парламенту проводив лінію на реалізацію Декларації про суверенітет. Найбільш яскраво розбіжності виявилися у відношенні до програмових настанов опозиції. Керівництво КПУ намагалося маневрувати, інтегруючи у свої документи деякі з вимог Руху, що раніше трактувалися як антирадянські та націоналістичні (наприклад, про республіканську власність на землю та її надра, пріоритет республіканських законів над загальносоюзними).

Найбільш прагматична частина членів КПУ заходилась навколо утворення на базі "Демократичної платформи в КПУ" нової партії лівоцентристської орієнтації (вересень - жовтень 1990 р.), яка буде "не комуністична, але й не антикомуністична" та відкрита до "співробітництва з ліворадикальним реформаторським крилом Компартії України".

Цікаву картину справжнього ставлення Запорізького обласного керівництва КПУ до новоявлених небажаних суперників знаходимо у довідці ідеологічного відділу обкому (не раніше листопада 1990 р. - датовано за текстом документу). У ній відзначалось, що, "незважаючи на окремі розбіжності в... програмних настановах, а також деякі ідеологічні розбіжності, особливо в національному питанні, більшість учасників усіх... самодіяльних політизованих структур та "партій" і "союзів", що виникли на їхній базі, об'єднують "фанатичний антикомунізм" та "політичний екстремізм". Повинні в цьому "екстремістські та націоналістичні елементи", що опинилися в керівних ланках нових утворень. Практична діяльність останніх кваліфікувалась як спрямована "на подальше ускладнення та дестабілізацію суспільно-політичної обстановки": лідери й активісти цих структур займаються "цілеспрямованою ідеологічною обробкою в дусі нетерпимості до комуністичної ідеології й інтернаціоналізму, підбурюють до політичного екстремізму й конфронтації із владою під прикриттям гасел перебудови, зокрема, підвищення національної самосвідомості, розпалюють міжнаціональний розбрат і сепаратизм". Особливу активність у цьому напрямку визнавали за Рухом, Товариством української мови та суспільно-політичним клубом "Січ". Позитивним, до речі, було те, що, трактуючи цілі свого супротивника, комуністи віддавали перевагу цитуванню оригіналів, аніж вільному переказу.

Головними тенденціями розвитку Руху аналітики Запорізького обкому вважали: 1) перетворення його із суспільної демократичної організації, відкритої для співробітництва із КПУ, в "політизовану структуру антисоціалістичної, націонал-сепаратистської спрямованості, що наполегливо провадить боротьбу за владу";

просякнення рухівців у Ради всіх рівнів, набуття підтримки з боку "Демократичного блоку" у Верховній Раді УРСР і демократичних фракцій у місцевих Радах;

усвідомлення серйозності намірів