пристосування програми й тактики Руху до нової ситуації, що склалася в суспільстві: "Нові лідери "Руху", розуміючи необхідність активізації своєї діяльності в умовах різкого падіння його популярності, приймають заходи по консолідації своїх лав, залученню нових членів із середовища робітничого класу, творчої й технічної інтелігенції, студентської й шкільної молоді, блокуванню у своїй діяльності з іншими політизованими структурами й "партіями" на підставі антикомунізму". Відзначались непримиренні щодо компромісів із комуністами настрої "екстремістського крила "Руху";

усвідомлення кінцевої мети Руху, яка полягала в "боротьбі проти нового Союзного договору, за вихід України зі складу Радянської імперії та її звільнення від колоніальної залежності й комуністичного тоталітарного режиму";

виявлення фактів масового виходу комуністів - членів Руху з лав КПУ;

розрив із Рухом деяких його членів за ідейними мотивами ("вочевидь зіткнувшись з "плюралізмом" навиворіт та "рухівським тоталітаризмом", вийшли з "Руху", залишившись у КПРС, його колишні активісти Дундич Д.А. та Рехлицький С. Н.");

згадка про фінансові зловживання в Запорізькому НРУ, пов'язані з нібито привласненням суспільних коштів, факти несплати членських внесків (начебто сплачувало тільки 200 осіб з 400 або навіть із 600); створення з метою перевірки ревізійної комісії в складі Сокова А.В., Капустяна В.П., Евсеєва П.П. [28, арк. 1-3.]

До речі, з приводу фінансових зловживань (реальних чи уявних, про це правду знають лише самі керівники Руху) пізніше заявив у своєму "сенсаційному" інтерв'ю колишній рухівський активіст, член першої Координаційної ради, співробітник секретаріату республіканського "Руху", учасник усіх трьох обласних конференцій та двох республіканських з'їздів Руху В.І. Березовський [29].

Довідка обкому КПУ загалом вірно, хоча й дещо спрощено відбивала дійсну еволюцію, що її пережив Рух (а разом із ним - і Запорізька крайова організація).

15 вересня і 6 жовтня 1990 р., у два етапи, відбулася III Крайова конференція Руху на Запоріжжі. Вона визначила новий склад Крайової Ради, обрала її головою Г.І. Калайду, затвердила редакторів періодичних видань організації. 6 жовтня було створено також Запорізьку міську організацію Руху, яку очолив депутат обласної Ради народних депутатів, працівник інституту "УкрНДІспецсталь" К.К. Лямцев) [30; 31]. Про цю подію (зазвичай, в негативних тонах) інформувала й офіційна преса [32; 33].

Невдовзі, 25-28 жовтня 1990 р., у Києві пройшли Другі Всеукраїнські збори НРУ (слів "за перебудову" в назві Руху вже не було). Рух налічував 633 тисячі членів організації (для порівняння: влітку 1989 р. - 280 тисяч членів), а разом із прихильниками, за повідомленнями мандатної комісії - 5 млн. осіб. На зборах фактично завершилася трансформація Руху в антикомуністичну організацію. Із програми та статуту ретельно усунули все, що нагадувало про нещодавні реверанси в бік існуючої системи: обіцянки співпрацювати з Компартією, розмови про демократичний соціалізм, про перебудову, про новий союзний договір. Мета була сформульована чітко: вихід України із СРСР, усунення КПРС від влади, повний суверенітет українського народу, незалежна Українська держава. Найближчими завданнями вважались: створення умов для проведення виборів до Рад усіх рівнів на багатопартійній основі, всенародних виборів Президента України, формування коаліційного уряду народної довіри.

Діяльність Руху, звичайно ж, не була абсолютно безпомилковою - мали місце прояви ідеологічної нетолерантності, екстремізму, націоналізму. Це породжувало насторожене ставлення частини населення, передусім Сходу та Півдня України. Але в цілому вплив Руху неухильно зростав. Він перетворився в реальну ефективну силу, що перебувала в непримиренній опозиції до КПРС, і послідовно виступала за повну незалежність України. Це спонукало Комуністичну партію до активної протидії.

Розгортався в області й процес зародження багатопартійності: із травня по жовтень 1990 р. були сформовані осередки Української республіканської партії, Демократичної партії України, Партії демократичного відродження України, Об'єднаної соціал-демократичної партії України [34; 35; 36; 37]. Усього в Запоріжжі виникло за часи перебудови 31 суспільно-політичне об'єднання; крім названих, існували ще асоціація "Зелений світ", партія конституційних демократів, конфедерація анархо-синдикалістів, марксистський клуб, пролетарський клуб комунарів, "Меморіал", конфедерація незалежних профспілок, товариство білоруської мови, товариство єврейської культури, товариство німецької культури, союз "Чорнобиль" та інші.

Для протидії "спокусам" Руху ще в березні 1990 р. в Запоріжжі була створена Спілка трудівників України за соціалістичну перебудову [38], але широкої підтримки так і не набула.

Протиріччя між місцевим Рухом, УРП та владою вельми яскраво відбились при святкуванні зовні декоративного й аполітичного ювілею 500-річчя запорозького козацтва 3-5 серпня 1990 р. [39; 3, с. 22].

У березні 1991 р. вийшов у світ перший "легальний" номер газети "Рух" під редакцією Ю.І. Василенка. В "Слові до читачів" редакція заявляла про намір спростувати стереотип "того кровожерного Руху, образ якого ось уже два роки старанно ліпиться щедро годованими "скульпторами" КПРСівської пропаганди". Як громадсько-політична організація, зареєстрована Радою міністрів України, Рух ненасильницьким мирним шляхом прагне своєї мети: збудувати незалежну, демократичну Українську державу, у якій би вільно й заможно жилося людям усіх національностей. "Хто насправді проповідує силу, увесь світ переконався на прикладі Тбілісі, Баку,

Вільнюса..." Газета "в міру своїх скромних можливостей" бажала б зруйнувати "стереотипи комуністичної пропаганди" та інформувати читача про завдання НРУ.

Своєчасно було створено й "російський клуб Руху", який очолив