Найважливішим випробуванням сил для влади й опозиції став березневий референдум 1991 р. щодо збереження Союзу [3, с. 26]. Обком КПУ й Рух провадили на Запоріжжі інтенсивну пропаганду, використовуючи й раціональні, й емоційні засоби впливу, свідченням чого є зразки агітпродукції зі все тих же приватних архівів - з аргументами "за" і "проти" Союзу, з аналізом місця й ролі України в союзній економіці, її шансів на самостійне виживання. В агітацію напередодні референдуму активно включилася як офіційна, так і опозиційна преса [41-48].

Урешті-решт, саме березневий референдум став найбільш яскравим виразом тимчасової рівноваги протидіючих сил - КПУ, що намагалася втримати позиції фактично правлячої партії, та Руху, що очолював опозицію. Референдум був шансом кардинально переломити "патову ситуацію". Результати березневого 1991 р. референдуму в Галичині й Києві свідчили про успіх опозиційної агітації, передусім рухівської, у пропаганді ідеї незалежності. Своєрідність "запорізького варіанту", на відміну від Центру та Заходу республіки, полягала в більшій пасивності, інертності й обережності мас, у меншому впливові національних та радикальних гасел опозиції, у більш міцних позиціях КПУ та керованої нею "агресивно-слухняної більшості" місцевих Рад. Опозиційні сили Запоріжжя виявилися "бродильним ферментом" довгоочікуваних змін у системі влади.

3. Напередодні рішучих подій (травень - серпень 1991 р.)

У травні 1991 р. вийшов спеціальний випуск журналу "Комуніст України" із публікацією програм та статутів новостворених політичних партій України. У редакційному зверненні відзначалось, що "багатопартійність стала реальністю нашого політичного буття. Реальністю є й те, що для сподівань на консолідацію новостворених партій навколо ідей соціалістичного вибору мало підстав". Теоретичний і політичний орган ЦК КПУ стверджував, що "наше суспільство стоїть на краю прірви. Протиборство політичних партій може тільки прискорити його крах". Потрібні компроміси на підставі громадянського миру, правової держави, збереження екологічної безпеки. Ці принципи КПУ вважала віднині основоположними й для себе, визначаючи в сучасних умовах своє ставлення до інших партій і рухів. Але одночасно збираючись і надалі "викривати діяльність антикомуністичних, деструктивних та екстремістських сил, які розпалюють соціальну, національну і релігійну ворожнечу, переслідуючи при цьому свої егоїстичні цілі" [49, с. 3].

Це були настанови, згідно з якими належало діяти й місцевим парторганізаціям. Інститут політичних досліджень видав інформаційний довідник "Сучасні політичні партії та рухи на Україні" (К., 1991). Запорізький Обком КПУ (ідеологічний відділ) одержав "зверху" директиву скласти розгорнуту "Політичну карту Запорізької області".

13 травня 1991 р. секретар ОКПУ В. Понеділко розіслав таємного листа за №59/01 секретарям райкомів та міськкомів Запорізької парторганізації з вимогою надіслати до 1 червня інформацію про наявність та діяльність у районі (в місті, на підприємстві) нових суспільних та політичних партій і рухів, про практику роботи з ними парткомів. Ці дані мали поповнити "Політичну карту Запорізької області", яку готував ідеологічний відділ обкому. Лист необхідно було повернути разом з інформацією [50]. До листа додавався орієнтовний перелік питань [51]. За взірець, мабуть, бралася "Політична карта Київської області", що знаходилася в розпорядженні запорізьких компартійців [52, арк. 1-18]. Місцеві парторганізації області оперативно й кваліфіковано підготували та надіслали необхідні довідки. Особливу увагу приділили Руху - давньому знайомому, що на той час перетворився на запеклого супротивника. Деякі із цих довідок витримані в досить нейтральному тоні, а в деяких відчутні критичні, а то й агресивні настрої. Всього з місць надійшло 29 довідок [10, с. 374].

У довідці Орджонікідзевського РК КПУ за підписом секретаря В. Щербаня від 10 червня 1991 р. повідомлялося, що в районі діють дві суспільно-політичні організації - Рух та Партія демократичного відродження України (ПДВУ). Активісти Руху працювали в тресті "Запоріжжитлобуд" (В.В. Кучеренко), на електроапаратному заводі (Г.І. Завада, інженер-технолог та В.О. Свобода, інженер), а в "УкрНДІспецсталі" існував осередок з 10-15 осіб на чолі з Ю.Ф. Бокієм - старшим науковим співробітником. Довідка містила в собі загальну оцінку політичного іміджу Руху, витриману в ортодоксальних фарбах. Акцентувалось, що після другого республіканського з'їзду Рух "офіційно став на позиції антисоціалістичної, антикомуністичної, націонал-сепаратистської спрямованості та наполегливо веде боротьбу за владу". Тактичними цілями Руху комуністи вважали компенсацію "різкого падіння популярності" шляхом зняття екстремістських та націоналістичних гасел та блокування з іншими політичними структурами й партіями, що й було здійснено на "Демократичному конгресі" в Харкові (січень 1991 рік) при одночасній відмові від конструктивних стосунків із КПРС.

На завершення В. Щербань пропонував "постійно, на сторінках партійної преси розкривати наміри, задуми, дії суспільно-політичних партій та рухів. Розкривати та показувати істинне обличчя лідерів цих організацій, не тільки тих, що діють на території нашої області, а й у республіці, з публікацією їхніх автобіографій... " [53, арк. 1-3].

У довідці Комунарського районного комітету КПУ за підписом А. Озерова від 15 липня 1991 р. зазначалося, що "суспільно-політична ситуація в районі в цілому стабільна. Первинних організацій і нових партій та суспільно-політичних рухів не зареєстровано". Також повідомлялось, що деякі члени Руху працюють у районі: серед них інженер зі ЗНДІРСа В. Макаров (вступив до лав УРП; особа ("радикально налаштована"), Л.І. Кравченко, інженер-технолог ЗНДіРСа (делегат двох