Повідомлення, що надійшли з районів та міст Запорізької області, були складені значно сумлінніше, мали розгорнутий характер. Цікаву довідку надіслав, наприклад, керівник групи консультантів Мелітопольського міськкому КПУ Н. Устюжин. Значну увагу він приділив саме Руху, який складався в Мелітополі із двох організаційно самостійних об'єднань - товариства української мови й культури "Просвіта" та власне рухівської структури, утвореної на підставі "Спілки сприяння перебудові". Н. Устюжин проаналізував історію утворення та еволюції місцевого "Руху", окреслив постаті лідерів (найбільш цікавою постаттю йому здавався В.С. Корзін) та ідейну еволюцію - від співробітництва з комуністами до заходів антикомуністичного характеру, засоби боротьби (мітинги, пікети, демонстрації, збір підписів, розповсюдження листівок, видання газети "Пробуждение" - з 1987 по 1990 рік вийшли №№1-13), накреслив найближчі плани Руху - участь у святкуванні 500- річчя Запорозького козацтва та кампанії проти підписання Союзного договору, збір компромату на керівників-комуністів. Відзначалась як результативна та активна діяльність міського комітету КПУ із протидії цій "невеликій кількісно, але вельми активній опозиційній організації" (йшлося про контрвиступи функціонерів КПУ на всіх акціях Руху в Мелітополі). Завершував довідку оптимістичний висновок, про те, що "... авторитет ССП - Руху в очах мешканців міста значно знизився, приплив нових осіб до них майже не спостерігався (листопад 1987 р. - 30, лютий 1989 р. - 70, травень 1991 р. - 60 осіб)" [66, арк. 1-4].

У Бердянську діяв "Народний рух ім. Трохима Зіньківського" (чисельність за даними районного комітету КПУ - 30-40 осіб, за даними самого Руху - 70); форми й напрямки роботи - аналогічні вищеназваним мелітопольським. Комуністична контрпропаганда здійснювалась головним чином на сторінках газети "Південна зоря" та в місцевих радіопрограмах [67, арк. 2-4]. У Бердянському районі, за твердженням секретаря райкому В. Тиминюка, нові структури були взагалі відсутні [68, арк. 1].

Розгорнуті довідки надіслали також комітети КПУ Чернігівського, Запорізького, Вільнянського, Василівського, Пологівського, Токмацького, Кам'янко-Дніпровського, Веселівського, Новомиколаївського районів та м. Енергодар.

Одночасно впевнено відрапортували про відсутність нових партій та рухів комітети Приморського, Мелітопольського, Михайлівського, Куйбишевського, Якимівського, Гуляйпільського районів.

Таким чином, на підставі інформації міськкомів та райкомів, які, своєю чергою, у разі необхідності послуговувалися також даними органів держбезпеки, влітку 1991 р. була сформована "Політична карта Запорізької області" під грифом "таємно" (в архіві К.К. Лямцева зберігся рукописний та друкований текст, датування - червень—липень 1991 р., з інформацією по місту та всім районам області) [69].

Цікаво, що з березня 1991 р. газета "Рух" теж розпочинає - правда, публічно - формувати свою "Політичну карту Запоріжжя", але не занадто деталізовано.

Програмні документи, матеріали з'їздів та конференцій новостворених партій, матеріали про діяльність їхніх обласних підрозділів систематично направлялись обкомом КПУ в місцеві та районні комітети, а також парткоми із правами райкому [70].

Висновки обкому, зроблені влітку 1991 р., виглядали значно толерантнішими порівняно з оглядом за листопад 1990 р.. Справедливо відзначалося, що "...незважаючи на існуючі розбіжності в програмах та позиціях, основними напрямками діяльності всіх названих партій є боротьба проти КПРС, Союзного договору та за проведення своїх депутатів до Рад. Виходячи із цього, будується їхня політична та організаційна робота. Це дає їм змогу вести її спільно, об'єднуватися між собою. У зв'язку з цим навесні цього року більшість вказаних партій увійшла до блоку "Демократичне Запоріжжя" [69, арк. 2]. Щоправда, скористатися ретельно зібраною та специфічно препарованою інформацією Запорізький обком КПУ не встиг - завадив стрімкий перебіг подій. Заколот 19-21 серпня 1991 р. в Москві, проголошення Акту незалежності України 24 серпня, постанова Президії Верховної Ради України про втрату права власності на майно Компартії України та КПРС на території України, Указ Президії Верховної Ради України від 26 серпня про тимчасове припинення діяльності КПУ, останній Пленум ЦК КПУ 26 серпня із прийняттям рішення "Про повну самостійність КПУ" й, нарешті, Указ Президії Верховної Ради України про заборону діяльності КПУ. Логічною крапкою цих подій став грудневий референдум 1991 р. [71; 72].

25 серпня 1991 р. в Запоріжжі комісія із представників місцевих депутатів, лідерів нових партій, обладміністрацією та міліцією провели опечатування кабінетів обкому, міськкому та райкомів КПУ. Одночасно прокуратура дошукувалась свідчень причетності КПУ до путчу. Але докази, коли вони й існували, були вже знищені - у партійних кабінетах усю ніч невтомно працювали машини для роздрібнення паперу; вони, за словами свідків, буквально "захлинались" від перевантаження. Невдовзі після того депутат обласної Ради К.К. Лямцев, керівник Запорізької міської організації Руху, знайшов та зберіг для історії ці унікальні папери.

Невдовзі у вересневому номері профспілкової газети "Выбор" з'явилась стаття К. Сушка з деякими цитатами із цього "досьє", також робились цікаві прогнози щодо шансів на збереження влади та захист корпоративних інтересів комуністичної номенклатури. Папери забрали, комітети зачинили, КПУ заборонили, писав журналіст (як виявилось тимчасово, бо розслідування не встановило складу злочину в діях КПУ та її керівників усіх рангів), але ж залишились кадри, котрі зберегли свій вплив на місцях, поміняли одне крісло на інше, а то й встигли швиденько "перефарбуватись" до серпневих подій. А тому, передбачав він, можливий бойкот усіх нових, справді демократичних перетворень з боку