І. В. Савченко

ЗАПОРОЗЬКА СПАДЩИНА В ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ УСТАНОВ АЗОВСЬКОЇ ТА НОВОРОСІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЙ

З ліквідацією Запорозької Січі місцева адміністрація постала перед питанням вирішення подальшої долі запорозької спадщини. Руйнація Січі, включення за маніфестом запорозьких земель до Новоросійської губернії були тільки початком в процесі ліквідації традиційного устрою Вольностей. Перед місцевою адміністрацією постало питання адміністративно-територіального упорядкування нових земель, випрацювання і реалізація механізму, за допомогою якого запорозькі козаки мали бути включені до складу інших верств. При цьому нагальним питанням постає

переселення зимівчан до слобод. Для виконання цих завдань за короткий термін губернатори Азовської та Новоросійської губерній мали ввести повітово-провінційний поділ на території колишніх паланок, створити нові установи, визначити їх основні завдання і напрямки діяльності щодо запорізької спадщини. Весь цей процес перебував під пильним контролем генерал- губернатора краю - Г. Потьомкіна, який визначав основні завдання адміністрації. Водночас на момент ліквідації Січі місцеві губернатори, В. Чертков та М. Муромцев не мали розробленого механізму і достатнього досвіду для вирішення поставлених завдань. Діяльність губернських органів влади ускладнювалася браком інформації щодо Запорозьких Вольностей. При цьому досить гострим залишалося питання втеч запорозьких козаків за кордони губерній. І Г. Потьомкін, і губернатори М. Муромцев та В. Чертков чудово розуміли складність ситуації, тож перші зміни мали досить поступовий і обережний характер.

Зі включенням земель Запорозьких Вольностей до російських губерній одним з першочергових завдань стає державне упорядкування адміністративно-територіального устрою південноукраїнського регіону. Таке упорядкування конкретизувалось впровадженням політики уніфікації. Основним завданням політики уніфікації російського уряду в 70-х роках була ліквідація паланкового розподілу та впровадження загальноімперського адміністративно-територіального устрою на території Запорозьких Вольностей.

За маніфестом Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі від 3 серпня 1775 року Запорозькі Вольності було передано до Новоросійської губернії і підпорядковано місцевому начальству [1, с.132]. Водночас передача Запорозьких Вольностей до однієї з південноукраїнських губерній не вирішувала питання адміністративно-територіального упорядкування регіону. Та для уряду був важливим лише факт включення запорозьких земель до російської адміністративної одиниці. Справа з розмежування земель переходить до місцевої адміністрації. Вже 18 липня В. Чертков отримує від Г. Потьомкіна ордер з розпорядженням розподілити запорозькі землі між новими губерніями. Згідно з рапортом, надісланим губернатором Новоросійської губернії М. Муромцевим Г. Потьомкіну, вже в липні 1775 року було вирішено, що до Новоросійської губернії відійдуть землі Вольностей по праву сторону Дніпра, до Азовської - по ліву [2, с.180]. 6 листопада 1775 року Г. Потьомкіним було надіслано губернаторам ордер з апробацією даного розподілу.

Одразу після ліквідації Січі місцева адміністрація досить обережно ставилася до територіальних змін. Незважаючи на розпорядження Г. Потьомкіна про заснування на території паланок провінцій, в 1775 році територіальний устрій земель колишніх Запорозьких Вольностей залишався без особливих змін. Запорозькі паланки просто перейменовувалися у повіти, причому зберігалися їх попередні назви. Так, в інструкції земському комісару П. Горлинському, яка була надана йому в грудні 1775 року вказувалося, що відтепер паланки Самарська, Протовчанська, Личковська, Барвінкостінківська та Кальміуська мають стати повітами. Окрім того, в Азовській губернії засновувалися Волновозький та Кальміуський повіти [2, с.117].

Посилення державного контролю на території Вольностей завдяки впровадженню державного адміністративно-поліцейського апарату впродовж 1775 - першої половини 1776 років дозволило здійснити наступний крок реформування територіального устрою в регіоні. На початку 1776 року було апробовано штати Азовської та Новоросійської губерній. За даними штатами було офіційно введено провінційно-повітовий устрій на території колишніх Запорозьких Вольностей. На запорозьких землях, що належали Новоросійській та Азовській губернії, було введено провінційний розподіл. Водночас кордони повітів знову ж таки значною мірою відповідали паланкам. На території колишніх Вольностей, що належали Новоросійській губернії, було засновано Слов'янську провінцію, до якої входили Слов'янський, Саксаганський, Інгульський повіти, та Херсонська провінція, до якої входили Херсонський, Кизикирменський, Новопавлівський повіти. За даними на 1776 рік на території запорозьких земель, що належали Азовській губернії були утворені повіти: Самарський, Личковський, Консководський, Кальміуський, Барвінкостінський та Протовчанський [3, с.58].

Втім, даний територіальний розділ не був остаточним. З утвердженням позицій російського уряду у південноукраїнському регіоні адміністративний устрій на території колишніх Запорозьких Вольностей втрачав свою специфіку. Для більшої зручності управління відбувався перерозподіл повітів, змінилися їх назви, були створені нові адміністративні центри. На 1778 рік територія Азовської губернії поділялася вже на 9 повітів: Катеринославський, Олександрівський, Павлівський, Мариєнпольський, Таганрогський, Бахмутський, Торський, Натальїнський та Царичанський.

З моменту ліквідації Січі постало питання введення російських органів управління на території колишніх Вольностей. Величезна кількість питань з управління Новоросійською губернією визначає введення М. Муромцевим окремого інституту - головного командира запорозьких земель Новоросійської губернії. Ним стає комендант Новосіченського ретраншементу підполковник

П. Норов. Згодом повноваження П. Норова розповсюджувалися і на територію Азовської губернії. Слід зазначити, що М. Муромцев настільки квапився ввести окремий інститут з управління колишніми Вольностями, що сам генерал-губернатор отримав рапорт про призначення Норова тільки в серпні, тоді як вже в кінці липня 1775 року Норов мав інструкцію щодо управління колишнім Запорожжям.

Визначаючи напрямки діяльності головного командира, М. Муромцев намагався вирішити досить складне завдання: сформувати урядовий контроль над колишніми Запорозькими Вольностями і при цьому не сприяти посиленню втеч запорожців. За інструкцією, основними напрямками діяльності головного командира мали стати нагляд за