пересуванням населення, упорядкування податків, призначення нової адміністрації. При цьому вже на початку настановлення новоросійський губернатор наголошує на поступовості ведення нових порядків, оскільки різка зміна запорожців "возмутить может" [4, арк.9]. Більше того - акцентується на необхідності справедливості рішень нової адміністрації, для збільшення її авторитету серед місцевого населення. Водночас П. Норов мав контролювати, щоб не виникало "возмущения" серед запорожців, при цьому йому дозволялося звертатися за допомогою до військових команд. Особливу увагу він мав приділити найбільш непевним, з точки зору російського уряду, запорожцям - сіромахам. Негативне ставлення уряду до них посилювалося тим, що вони не мали постійного місця мешкання. Що до них новоросійський губернатор ставить досить конкретне завдання: розподілити по зимівниках і зобов'язати господарів "дабы они их шататься отнюдь не допущали, а за них отвечали и приучали б к хлебопашеству". Окремо М. Муромцев зупинився на обов'язках головного командира щодо рибних промислів запорожців. Для російської адміністрації за найкраще було б заборонити займатися запорожцям рибальством, оскільки це створювало можливості для самовільних переходів населення. Та заборона займатися промислом, що складав основу господарювання запорожців мала здійняти гостре невдоволення. Тож М. Муромцев обмежується розпорядженням відпускати запорожців за письмовим дозволом головного командира. Окремо М. Муромцев зупинився на необхідності розпочати збирати податки, які вже до цього збиралися в регіоні. Важливим завданням головного командира визначається збір відомостей, чи не існувало якихось ще податків, що не відомі губернській адміністрації.
П. Норовим було розпочато процес формування на місцях адміністративного апарату, який мав здійснювати контроль над запорозьким населенням. Ним були призначені наглядачі до селищ з місцевої старшини та десяцькі [2, с.180].
Звичайно, що П. Норов при всьому своєму бажанні не міг належним чином здійснювати управління таким величезним регіоном, на наглядачів з запорозької старшини була надія невелика. Тому вже з осені 1775 року до новостворених повітів на запорозьких землях призначалися російські офіцери [5, с.120]. Їм надаються спеціальні інструкції з управління Запорозькими землями. В основі їх лежить інструкція П. Норову, але з певними змінами, що конкретизували напрямки діяльності місцевої адміністрації щодо запорожців.
За інструкцією секунд-майору П. Горлинському, до нього переходили всі галузі управління повітом. Він повинен був займатися вирішенням дрібних судових справ, збором податків, видачею білетів на проїзд, організацією пошти та ін. Знову ж таки, особливу увагу командир мав приділяти виконанню поліцейських функцій зокрема, контролю за переміщенням населення.
Інструкція П. Горлинському свідчить про намагання місцевої адміністрації посилити контроль над запорожцями, особливо над зимівчанами. Так, по прибутті в повіт П. Горлинський мав оглянути, де зимівники розташовуються, і з'ясувати, чиї вони. Водночас земський комісар мав сформувати адміністрацію для контролю за ними. П. Горлинський мав на кожні 3-5 зимівників, що знаходились поруч, вибрати з заможних хазяїв "по малороссийскому обычаю атаманом". Посилювався контроль і до мешканців селищ: на кожні 10-15 дворів обирався десяцький. Їх головним обов'язком було наглядати за порядком в селах і доносити командиру. Таким чином, утворювалася система контролю за запорозьким населенням.
В даній інструкції вже відчувається увага губернської адміністрації і до традиційного господарчого устрою Вольностей. Традиційні галузі запорозького господарства: скотарство та промисли досить насторожено сприймалися урядом. За правління Катерини ІІ отримує офіційне визнання ідея, що для державного збагачення найбільш прибутковим в сільському господарстві є хліборобство. І знову ж таки, традиційні зайняття запорожців робили їх більш мобільними, а значить, менш контрольованими. Щоправда, і в цьому напрямку діяльність місцевої адміністрації має ще досить обережний характер. Окремо в інструкції наголошується на дозволі запорожцям займатися традиційними галузями господарства. Проте російський офіцер мав сприяти розповсюдженню серед запорожців хліборобства. Але обережно, без будь-якого явного тиску.
Дещо конкретизується механізм контролю за зимівчанами, що хотіли займатися рибним промислом. В інструкції чітко вказувалося, що командир був зобов'язаний видавати білети для проїзду. Правда, документи потрібно було видавати "без всякой проволочки и притеснений". Але тепер білети було необхідно обов'язково забирати по поверненню козаків в повіт, щоб "и не вышли бы оные под именем их в другие подозрительные какие руки чего неослабно и насматривать"[2, с.183].
Як і на П. Норова, на земського комісара покладався розгляд судових справ, рішення за якими земської адміністрації чи отаманів не задовольнило запорожців. При цьому знову ж таки наголошувалося на необхідності справедливості судочинства: "а вы как штап афицер неведением узаконений отговариваться не можете, и для того по всем делам скорым и безкорыстным судом можете показать им очевидно, что сие правление для них несравненно полезнее против прежнего" [2, с.181]. Взагалі, в інструкції П. Горлинському неодноразово наголошується на необхідності справедливого управління, що мало бути кращим, ніж попереднє.
Точно так, як і в інструкції П. Норова, в настановленні П. Горлинському наголошувалося на необхідності приділяти особливу увагу сіромахам, а саме підселяти їх до заможних хазяїв, з яких бралися підписи або поручительства, що ті сіромахи залишаться в них на постійне місце проживання.
Щодо фіскальної діяльності, то знову ж таки нові податки на території Вольностей не вводилися. Збиралися лише ті, що існували раніше і були відомі уряду: "от будки ледовой и от погреба в год по пяти рублев от будки с ледовнею - в год по два рубли по пятдесят копеек".