С. О. Трофімова

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ М. П. КИЦЕНКА

Феномен запорізького козацтва в усі часи та епохи вабив своєю яскравістю, неординарністю різноманітних дослідників. Кожен з цих пошуковців знаходив щось своє, привабливе в історії славетного Війська Запорізького Низового. Не стала винятком і радянська епоха. Як часто буває в житті: справжнє захоплення історичним минулим випадає на долю непрофесіоналів. Але захоплює настілки глибоко і щиро, що не відпускає до кінця життя. І більше того, таке захоплення інколи дозволяє побачити більше і глибше ніж людині зі спеціалізованою освітою та науковим ступенем, витримати всі цькування та наклепи. Таке глибоке, щире захоплення випало і на долю М. Киценка.

Нагадаємо, що М. Киценко був заступником голови облвиконкому, а до цього першим секретарем сільського обкому КПУ (1963 р.), куди, в свою чергу, прийшов з посади начальника управління культури обласного виконавчого комітету.

За свого життя М. Киценко встиг написати та видати лише кілька робіт з історії запорізького козацтва і Запорізької Січі - монографію "Хортиця в героїці та легендах", яку було заборонено у 1973 р., газетні статті "Про місце і роль Хортиці в історії Запорізького козацтва", "Острів Велика Хортиця історична довідка" та "Хортиця".

Він живо цікавився історією запорізького козацтва. В його роботах відчуваються дійсно глибокі знання цієї славетної сторінки історії України. В своїх працях М. Кіценко розглядав різні аспекти цієї історії. Але найважливіша, для нього, проблема пов'язана з різними точками зору з приводу існування Січі на о. Хортиця. М. Киценко був щирим прихильником розташування цього укріплення на найбільшому острові на Дніпрі. В якості доказів цієї версії він наводить кілька аргументів. По- перше, він звертається до усної народної творчості, до народної пам'яті, в якій о. Хортиця нерозривно пов'язано з запорізьким козацтвом. По-друге, о. Хортиця найбільший, а значить і найбільш придатний для оборони острів на Дніпрі. Він порівнює два острови, і приходить до висновку, що береги о. Хортиця більш крутіші і вищі. Дослідник навіть заперечує твердження Д. Яворницького про те, що Томаківський острів є більш захищеним в цьому відношенні. По-третє, відсутність на о. Хортиці Січі дозволяла б татарам безперешкодно переправлятися на правий берег Дніпра, унеможливлювало б контроль над Кічкаської переправою, і дозволяла б створити міцний татарський форпост у пониззі Дніпра. Підсумовуючи, він підкреслює, що о. Хортиця є природною фортецею, і запорізька Січ повинна була існувати на острові, хоча її' залишків і не виявлено [1, арк.40]. Дозволимо собі не погодитися з цими аргументами. По-перше, на той час в народній свідомості поняття "Хортиця" і "козацтво" були нерозривними, а цю нерозривність було сформовано більш пізнішим розташуванням на острові козацьких зимівників, залогами часів П. Сагайдачного та українськими діячами XIX ст. [2, с.97]. По-друге, М. Киценко забуває про те, що нове русло Дніпра до спорудження Дніпрогесу, шлюзів та штучного поглиблення лінії фарватеру являло собою неглибоку річку з величезною кількістю островків та заплав. Тому переправитися на нього було неважко, особливо взимку, коли ці невеличкі протоки повністю замерзали. Пригадаємо хоча б, як штурмували замок Д. Вишневецького татари. По-третє, досить незрозуміло чому на протязі кількох століть жодна з сил не спорудила на о. Хортиці значного укріпленого пункту. Можливо це як раз і пов'язано з тим, що утримати оборону на такому величезному острові, на який досить легко перебратися, бо довжина берега сягає одинадцяти кілометрів, просто неможливо.

Таку послідовну позицію стосовно існування на острові хоча б, і не першої, то будь якої іншої Січі можна легко пояснити, якщо пригадати яку роль зіграв М. Киценко у появі музею Запорізького козацтва на о. Хортиці. Як відомо він був головним ініціатором і рушійною силою цього проекту [3, арк.1-2]. Це відобразилося і на його творчості: по-перше, запорізьке козацтво розглядалось ним в контексті - "козацтво - січ", тобто до сфери його інтересів входили аспекти з історії козацтва пов'язані з Хортицею, а по-друге, це було чи не найважливіше для нього питання. Питання яке змушувало його постійно займатися новими пошуками доказів щодо розташування Січі на острові. З кожною новою редакцією рукопису, чи перевиданням аргументи "за" підсилюються. Автор для другого перевидання залучає нові, ще не використані ним джерела з історії України. Насамперед це нові нотатки, записки та щоденники іноземних мандрівників [1, арк.48-49]. Вони не вносять додаткової ясності в досліджуване питання, але, на переконання М. Киценка, підсилюють його аргументи. Намагаючись остаточно переконати читача, він ніби ображено пише: "Наша вітчизняна наука свідчення іноземців вважає авторитетними джерелами для історії України, і це, безумовно правильно. ... Однак загальновідомо й інше: при визначенні того чи іншого історичного явища не можна ігнорувати вражень і оцінок тогочасних подій, викарбуваних у пам'яті нашого народу" [1, арк.44].

Наступне принципове питання для нього - це ототожнення першої Запорозької Січі з замком Д. Вишневецького. Він не погоджується з М. Грушевським та Д. Яворницьким, що замок

Д. Вишневецького був прототипом Січі. "Д. Вишневецький феодал, а Січ це оплот боротьби з феодалами", саме так пояснював це М. Киценко [1, арк.40].

В той же час він піддає жорсткій критиці В. Голобуцького за положення