Але для М. Киценко запорізьке козацтво та Запорізька Січ були не лише минулим, а й сьогоденням. Бо вершиною життя і роботи дослідника все ж стала ідея відбудови історико- меморіального комплексу Запорізького козацтва на о. Хортиця, а в подальшому створення Державного історико-культурного заповідника козацтва на о. Хортиця.

Обійнявши посаду заступника голови облвиконкому, М. Киценко взявся за створення Хортицького меморіалу історії українського козацтва. Не приховуючи іронічних посмішок, колеги по Запорізькому обкому партії та облвиконкому спостерігали за тим, як він разом з однодумцем - головою обласного управління культури Степаном Кириченком годинами дискутували з місцевими істориками, архітекторами, митцями, шукали підтримки Академії наук, творчих спілок тощо.

Турбота за історичну спадщину Запорізького краю і насамперед о. Хортиця мала під собою певне підґрунтя. Керівництво республіки хотіло передати територію острова, на якому знаходився радгосп Хортиця, Всесоюзній Академії сільського господарства з метою створення на базі нього Запорізької філії Всесоюзної філії науково дослідного інституту механізації і електрифікації сільського господарства [5, арк.4].

М. Киценко разом з однодумцями зробив все від нього залежне щоб не допустити цього. На весні 1965 р., скориставшись початком підготовки до святкування 200-річчя Запоріжжя, він розіслав в усі зацікавлені інстанції листи з пропозицією створення на острові заповідника та меморіального комплексу присвяченого запорізькому козацтву.

У вересні того ж року уряд республіки, за підтримки П. Тронька (тоді заступника голови уряду), прийняв постанову: "Про увічнення пам'яті місць, зв'язаних з історією запорозького козацтва". [6, арк.1-5]. М. Киценко пізніше пригадував: "Коли розглядалося питання на президії, я весь час сидів з телефонною трубкою у руці, без кінця зв'язувався з приймальнею Петра Тимофійовича Тронька і помічником - який результат? Одержавши позитивну відповідь, я відчув, що це у мене самий щасливий день. І якими б шляхами далі не складалася моя доля, я залишаюсь тієї ж думки" [7, арк.20].

На цій же раді вирішили, що державний заповідник доречно розмістити в північній частині острова, там, де знаходяться залишки старих козацьких укріплень, звідкіля відкривається чудесна панорама Дніпрогесу, пам'ятника В.І. Леніну, металургійних заводів-гігантів. Заповідник збирались створити в плані тематичного садово-декоративного парку, в центрі якого спорудити музей- панораму, а алеї прикрасити скульптурами видатних прогресивних діячів - Хмельницького, Наливайка, Сірка, Сулими та інших [3, арк.1-2].

Оголошення Хортиці заповідником, на думку М. Киценка, повинно гарантувати від будь-яких дальших руйнувань історичних пам'яток і меморіальних місцевостей на острові, а також передбачати збереження, недоторканість і навіть відтворення історичного ландшафту. З цього, безумовно, випливало, що заповідна територія не підлягає безплановій хаотичній забудові.

На ділі ж ситуація виглядала зовсім навпаки. Студенти-дипломники архітектурного факультету Київського державного художнього інституту, які брали участь у створенні проекту історико- меморіального комплексу на Хортиці і які кілька разів їздили вивчати сучасний стан острова, зазначали, що продовжується інтенсивна забудова острову без будь-якого урахування, того, що острів є Державним заповідником. З їх спостережень випливало, що незважаючи на заповідний статус частини острова, кожному підприємству чи установі надається клаптик землі, який забудовується, як кому заманеться. "Будівництво ведеться навіть в тих місцях острова, які історично зв'язані з життям запорозького козацтва, і які передбачається увічнити меморіальними знаками. Йдеться наприклад, про Музичну балку, Вошиву скелю та інші" [8, с.23]. А враховуючи, що окрім офіційно виданих дозволів на будівництво баз відпочинку, профілакторіїв від місцевої запорізької влади, велося ще будівництво шляхом самозахоплення землі місцевими жителями під дачі, житлові будинки, проект зі створення заповідника опинився під загрозою зриву.

Подальші скарги і вимоги М. Киценка накласти повну заборону на будівництво на острові, хоча б на час створення проекту музею та прилеглої території, призвели до серйозного конфлікту з деякими працівниками Запорізького обкому. В бік М. Киценка та С. Кириченка полетіли погрози, безпідставні звинувачення. Досить пригадати, як уславлений запорізький сталевар А.І. Волков на пленумі ЦК України виступив (з подачі партідеологів) з безпідставним звинуваченням П. Тронька і його однодумців у Запоріжжі у тому, що, мовляв, з їх легкої руки всі кошти Товариства охорони пам'яток історії та культури (його очолював П. Тронько) та інших джерел спрямовувалися лише на спорудження Хортицького меморіалу, а могили воїнів Великої Вітчизняної війни знаходяться через це у занедбаному стані [8, с.41-42].

Особисто для М. Киценко це заповзяття у прагненні створити справжній заповідник на о. Хортиці закінчилося звільненням із Запорізького облвиконкому, звинуваченням в українському націоналізмі. Основним місцем для руйнівного удару по ньому було обрано зовсім не козацьку тематику, а революційні події на Запоріжжі. М. Киценко в 1970 р. видав невеличку книжечку, присвячену цим подіям - "Запоріжжя в бурях революцій". Йому закидали страшні звинувачення, на той час, применшення ролі партії та її вождя В. Леніна в революційних подіях на Запоріжжі. Безглуздість звинувачень майже кидалась в очі, як сьогодні так і тоді. І тим не менш, саме за це його було звільнено, а всі його задуми та плани, залишившись без потужної підтримки,