Т
Т. Д. Чубіна
ПРОСОПОГРАФІЯ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ КОЗАЦЬКО-СТАРШИНСЬКИХ РОДІВ
Вітчизняна і зарубіжна історична наука перебувають сьогодні у пошуках нових концептуальних орієнтирів та підходів, за допомогою яких можна було б відтворити багатовимірну історію людства і, зокрема, історію козацько-старшинських родів.
Дослідження козацько-старшинських родів, на нашу думку, неможливе без застосування просопографічного методу (методу дослідження колективних біографій), який кожну особу, що потрапила в поле наукової зацікавленості дослідника, розглядає як особистість та як індивідуальність. Навіть за відсутності достатньої кількості документального і наративного матеріалу він дозволяє шляхом історичного занурення реконструювати особистість у її громадському, суспільному і приватному житті, відтворити духовний космос індивіда [1-8].
Історія кожного роду має свою відзнаку. При побудові наукової розвідки такі відзнаки суттєво впливають на її концептуальні засади. Якщо не з'ясувати і не розкрити їх своєчасно, подальше історичне просопографічне дослідження може призвести до плутанини чи зміщення акцентів.
Маючи намір показати зв'язок між представниками різних поколінь та визначити місце досліджуваної родини в загальному розвитку суспільства, потрібно одночасно розв'язувати завдання, яке стоїть на стику генеалогії та історії культури, - виявити еволюцію ідей, що пронизують історію даного роду, та діяльнісних практик.
Для просопографічного дослідження козацько-старшинські роди утворюють привабливий у багатьох відношеннях об'єкт.
Формування аналітичної вибірки з осіб, пов'язаних кровною спорідненістю, дозволяє спробу виділити в їхніх індивідуально неповторних характерах і долях складові, детерміновані, по-перше, природою (біологією); по-друге, соціальним началом (середовищем); по-третє, мультифакторними компонентами, що не зводяться до дії однієї причини. Важливість подібного виокремлення (засобами просопографії і/або іншими) для розуміння "пристрою" і генезису індивідуальності є, на наш погляд, очевидною. Вважаємо, що на цьому шляху відкривається можливість зробити крок також у напрямі проблем "великого звучання": від історії окремих доль перейти до загадок епохи - її змісту, вигляду, духу, а також у будь-якому разі уникнути деяких пасток.
Робота з групами, що складаються з осіб, поєднаних спільністю роду, відкриває цікаві можливості для вивчення еволюції культурних феноменів, і насамперед тому, що розширює хронологічні рамки дослідження. Матеріал, який охоплює значний хронологічний період, здатний характеризувати ці феномени не лише в статиці, а й в історичній динаміці. Останнє є вельми цінним для інтерпретації конкретного матеріалу в різних історико-культурних контекстах. Більш цілісно при цьому розкривається і власне культурологічний аспект подій.
Дещо спрощуючи реальну картину, будь-яку соціалізовану особу можна представити як результат сукупної дії трьох різноприродних чинників, трьох субстанціонально незалежних начал (див. рис. 1):
генетичного чинника (О): начала природженого, зумовленого генетичною пам'яттю - психофізіологічних характеристик індивідуума, що частково зберігаються в ході їх міжпоколінної трансляції;
сімейного (фамільного) чинника (Р): традицій роду, тієї складової вже не генетичної, а соціокультурної пам'яті, яка транслюється на рівні мікроосередків суспільства - сім'ї та ряду соціальних агентів, завдяки яким ця особа формується і розвивається; це - соціальна адсорбована особою пам'ять, яка передається не всім простором (середовищем) дитинства, а лише тією його частиною, що пов'язана з домашнім вихованням;
чинника часу (Т): "духу епохи", утвореного з тих ментальних стереотипів, які нав'язує індивідуумові час, а точніше, сучасний йому, переважно позасімейний, культурний субстрат, що є носієм досвіду лише частково відрефлектованого в різних формах пов'язаних з ним соціальних практик; це інша частина соціокультурної пам'яті, яка зберігається і безперервно оновлюється в структурних осередках суспільства всіх рівнів.
Усі ці три чинники діють на фоні тієї індивідуальної неповторності, яка формується щоразу новим поєднанням елементів спадкової інформації.
Виділення внеску кожного з вищеназваних начал у більшості випадків (не враховуючи особливі модельні ситуації) являє собою вельми непросте завдання. У методичному плані в загальному випадку слід прагнути зафіксувати, по можливості, всі змінні, за винятком однієї - тієї, вплив якої досліджується. Тут головна проблема полягає, як правило, в неможливості цілеспрямовано регулювати стан об'єкта. Історик працює з особистостями, що вже склалися, з уже прожитими ними життями. Але для компаративних досліджень він певною мірою вільний цілеспрямовано формувати ті, що вивчаються в їх сукупності.
Серед сукупностей, які становлять інтерес для наших досліджень, природну цілісність мають групи, поєднані спільністю роду. У представників одного роду два компоненти - генетична схильність та традиції роду - володіють певною близькістю. Зрозуміло, і перше, і друге з часом змінюються. Але ці зміни є порівняно повільними, в змістовному плані консервативними, завжди еволюційними і завжди зберігають пам'ять про минуле.
Звернення до вибірок, сформованих на основі спільності роду, дозволяє намітити контури процедури, яка уловлює вплив того, що вище ми образно назвали "духом епохи". Приналежність до одного роду максимально зближує всю вибірку за чинником О, а окремих представників у її складі (наприклад, брати, що виховувалися в одній сім'ї) - ще й за чинником Р. Залишається навчитися відстежувати зміну чинника Т. Досягти цього дозволяє розбиття вибірки на підгрупи (когорти) за близькістю дат народження. Саме так, а не на основі приналежності до одного "коліна" (покоління родовідного дерева). Останнє в окремих випадках є допустимим, а в загальному випадку неприйнятним: дати народження всередині покоління можуть значно розрізнятися, причому відмінності наростають у міру збільшення порядкового номера покоління (діапазон дат розширюється). Перехід від однієї підгрупи до іншої дозволяє аналізувати вплив чинника Т, усередині ж підгрупи - індивідуальну мінливість та зовнішні чинники, що не повторюються для