тим, що "дуже важливо з точки зору розшарування церковних груп дозволити приїзд та службу в Запоріжжі автокефального єпископа так як це, безумовно, викличе розкол" [20, арк. 55]. Таким чином, влада свідомо розпалила конфлікт, кульмінацією якого стало "побиття прихильників Живої церкви, що намагалися завадити служінню автокефального священика" [20, арк. 102]. У Новій Одесі також відбулося церковне побоїще між "живоцерковниками" та автокефалістами, що закінчилося арештом ініціаторів бійки [21, с. 1].
Конфліктна ситуація мала місце і в Миколаївській церкві Південного селища м. Запоріжжя, яка знаходилася в спільному користуванні обновленців та представників патріаршої церкви. Віруючі останньої громади мали намір не давати ключі від церкви представникам обновленства. У конфлікт втрутилася влада, та після "пояснення, що це буде наперекір розпорядженню вищих органів радянської влади", віруючі залишили свій намір. Проте віруючі патріаршої церкви приходили "по чоловік 7-8" з вимогою передати їм в самостійне користування Миколаївську церкву. Отже, конфлікт цей так і не був розв'язаний [22, арк. 157].
Вирішення конфліктів супроводжувалося численними "курйозами", адже покаранню підлягали обидві сторони. Зокрема, в архівних документах Державного архіву Запорізької області є згадки про "курйоз в Запоріжжі, де обновленців вели під вартою" [14, арк. 232], "з обновленцями був один конфлікт: в соборі тихонівці вчинили скандал, назрівала бійка, і міліція розігнала всіх без розбору: чи обновленець, чи тихонівець" [14, арк. 234]. Звісно, такі дії аж ніяк не сприяли підвищенню авторитету обновленського духовенства серед віруючого населення.
Обновленці намагалися розв'язувати такі конфлікти та привертати на свій бік опонентів. На Запорізькому Єпархіальному З'їзді духовенства і мирян Української синодальної церкви, що проходив в листопаді 1926 р., передбачалося провести ряд заходів, що мали за мету зміцнення становища обновленства в окрузі та збільшення своїх лав шляхом переконання тихонівців. Серед заходів були:
".часті пастирські зібрання з читанням на них рефератів та доповідей з питання сучасності та запрошення на них тихонівське духовенство для ідейного зближення з ними та вияснення непорозумінь останніх років";
"налагодження апологетичних та загальноцерковних курсів для перепідготовки пастирів";
створення інституту "єпархіальних благовісників, які б керували справою захисту православ'я в єпархії. Одним із заходів такого захисту визнати відкриті диспути з інакомислячими, особливо з тихонівцями";
створення в кожній общині гуртка "захисників православ'я";
обов'язкова виписка Українського православного Благовісника для кожної общини;
заклик до всіх кліриків Синодального управління "дотримання дисципліни";
з метою підняття рівня "християнської благоповедінки", надання пастирям. права відлучення від Святою Чаші", недопускання "до хрещення осіб з нераскаяною поведінкою. в особливих випадках надання права Церковним радам виключати із членів общини негідних осіб";
"особлива увага на те, щоб богослужіння проводилося без всяких довільних скорочень та поспіху.";
створення при кожному соборі єпархіальної бібліотеки [23, арк. 116].
Як бачимо, була створена комплексна програма, яка б мала за мету поліпшення становища обновленства в Запорізькому окрузі та розширення церковної і громадської діяльності в суспільстві, збільшення соціальної бази та надання вагомішої ролі в загальногромадському житті.
В історіографії залишається дискусійним питання щодо матеріальної підтримки радянською владою обновленської церкви. Проте архівні документи показують, що основною частиною забезпечення обновленської конфесії була підтримка її віруючим населенням, а не видатки з державного бюджету. На користь тези про самофінансування обновленських громад свідчать численні анкети реєстрації парафій. Так, навпроти графи анкети "З яких джерел складаються кошти громади" зазначається, що фінансування общини складається із "добровільних пожертвувань" [24, арк. 224; 25, арк. 3; 26, арк. 4]. З огляду на такі джерела фінансування та виходячи із загального зубожіння країни, більшість громад були дуже бідними.
Архівні джерела містять численні свідчення про нестабільне матеріальне становище синодальних громад. Наприклад, Запорізька Рада Филипівської церкви, звернувши увагу на скрутне матеріальне становище громади, просила дозволити їй проводити добровільні пожертвування на потреби церкви [26, арк. 28].
Крім того, у матеріальній скруті перебувало обновленське духовенство. Диякон Р. Карапут написав численні заяви до Запорізького відділу культів з проханням дозволити йому проводити додатковий збір пожертвувань на власну користь, не перевищуючи 30 руб. на місяць [26, арк. 194]. На важке матеріальне становище диякона зважала і Церковна Рада Пилипівської церкви, прохаючи Відділ культів дозволити збір пожертвувань на потреби диякона [26, арк. 105].
Виконавці антирелігійної політики звертали увагу на скрутне економічне становище обновленства, побоюючись, аби цей фактор не сприяв переходу обновленців до традиційної гілки православ'я та об'єднанню обох течій, що суперечило розкольницькій практиці. Для вирішення цього питання радянська влада використовувала різні заходи. Існувала певна політика щодо звільнення обновленців від податків: ".звільнення обновленських попів від податків є директива прийняти всі заходи, щоб обновленців звільнити, при чому потрібно так поставити роботу, щоб вони самі не знали цього" [14, арк. 244]. Але звільнення обновленських священнослужителів від податків часто супроводжувалось різними курйозними ситуаціями: "бувають випадки, коли обновленських попів описують за несплату податків" [14, арк. 244].
Також серед обновленських єпископів існувала житлова проблема, яку яскраво ілюструють архівні документи. В докладі т. Сидорова з губвідділення (губернське відділення) Державного політичного управління зазначалося: "Тепер будинки у розпорядженні РІКів (РіК - районний виконавчий комітет, рос. - районный исполнительный комитет) та комунгоспів, і РІКи неправильно роблять, що виселяють обновленців" [14, арк. 244]. Тому потрібно було вирішити цю проблему, адже "якщо виселити тихонівців, то йому селяни швидко знайдуть квартиру, а обновленця