Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Т

Т. М. Пронь

"ВИМУШЕНЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ" І ГОСПОДАРСЬКО-ПОБУТОВЕ ВЛАШТУВАННЯ УКРАЇНЦІВ З ПОЛЬЩІ В УКРАЇНІ У 1944-1946 РР.: ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ

Українському широкому загалу фактично не відомо про депортації і виселення - акції радянського тоталітарного режиму у повоєнний період, які були спрямовані на позбавлення права людей на батьківщину, в тому числі й українців з території Польщі у 1944-1946 рр. З огляду на утворену в суспільній психології багатьох регіонів історичну амнезію внаслідок довготривалого замовчування події державно-партійним керівництвом СРСР і суспільствознавцями або тенденційним її висвітленням у дусі тогочасних ідеологічних настанов, проблема має наукову та суспільну значущість.

Більш ніж 15 років вітчизняні вчені, працівники архівів, публіцисти та активісти громадських організацій намагаються якомога швидше наблизитися до історичної істини та поширити знання про глибину понесених жертв і страждань учасників акції. Вагомий вклад у дослідження процесу депортації українців з Польщі (суч. тлумачення акції переселення) - "евакуації" (офіційна тогочасна назва заходу) здійснили Ю. Сливка [1], О. Буцько [2], І. Винниченко [3], автори дисертаційних робіт В. Кіцак [4], Н. Данилиха [5]. Вони ввели у науковий обіг значну кількість нових документальних джерел і подали авторську концепцію двосторонньої Угоди 1944 р. про переселення населення, побіжно торкнулися й питання розселення українців на теренах Запорізької області.

Надзвичайна активність переселенського руху на Запоріжжі, поміж інших південних та східних областей України, зумовлює необхідність проведення окремого дослідження. Тим більше, що такі спроби вже були. Змістовний доробок щодо висвітлення розселення та господарсько-побутового облаштування переселенців у Запорізькій області належить Віталію Бондарю та Олені Величко, - працівникам Державного архіву Запорізької області (директор О. С. Тедеєв), які проаналізували та оприлюднили декілька оригінальних документів із фондів архіву [6].

Автор лише акцентує на тому, що Запорізька область, серед 17 областей України, у яких здійснювалося розселення українців, прийняла 19 жовтня 1944 р. перший відправлений з Польщі ешелон з переселенцями і робить спробу простежити перебіг переселення через призму цієї області (у попередніх публікаціях було звернуто увагу на особливості процесу розселення українців з Польщі у Миколаївській та Херсонській областях) [7; 8].

9 вересня 1944 р. 4-та сесія Крайової Народної Ради Польщі (тимчасовий парламент) ратифікувала радянсько-польський територіальний договір від 27.07.1944 р. [9, с. 19-20]. У цей же день було укладено Угоду між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР [10, с. 193-199]. Таким чином, прадавні українські землі - Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя, на яких компактно проживало близько 500 тисяч західноукраїнського субетносу - лемків та близько 200 тисяч римо-католиків, які користувалися українською мовою [11, с. 84], остаточно відійшли до складу Республіки Польщі за визначеною ще у 1920 р. англійським міністром закордонних справ Джорджем Керзоном лінією (Закерзоння). Підписав доленосний для сотень тисяч українців та поляків документ Голова Ради Народних Комісарів УРСР М. Хрущов. Проте приймав компромісне рішення на користь сусідньої держави за український Уряд і народ Й. Сталін. Чотири етноісторичних райони України Радянський Союз обміняв на північну частину території Східної Пруссії з містом-портом Кенігсберг, дружні відносини з новим комуністичним урядом Польщі, а також далекоглядні перспективи поширення впливу СРСР на інші країни Центрально-Східної Європи. Пропозиції М.С. Хрущова та численні прохання широких кіл громадськості цих районів щодо приєднання до України не було взято до уваги [12, с. 82-83; 13, с. 82; 14].

Зселити лемків з рідних домівок і розселити переважно в південно-східних областях України планувалося з 15 жовтня 1944 р. до 1 лютого 1945 р. [10, с. 193]. Та переселити понад мільйон осіб з обох сторін з худобою, збіжжям й домашніми речами в умовах воєнного часу виявилося не реальним. Кілька разів сторони подовжували строки переселення. Останній вагон був відправлений в УРСР 12 червня 1946 р. Усього протягом 1944-1946 рр. в Україну було „евакуйовано" 482 880 осіб [15, с. 173]. Однак про закінчення евакуації оголосили лише 6 травня 1947 р. [16, с. 414].

Початково планувалося розселяти українців з Польщі переважно в південних областях України. Господарська необхідність та наявність вільного житла у колишніх німецьких, грецьких, болгарських і єврейських поселеннях дозволяла одночасно прийняти велику кількість людей.

Наполовину зруйновані будинки втратили своїх господарів під час хвилі передвоєнних депортацій та у період війни.

Організаційно-виконавча підготовка до проведення переселення тривала майже місяць. За цей час було створено евакуаційні структури, призначено відповідальних, укомплектовано робочі групи, розроблено інструкцію по здійсненню Угоди. В ній надавалися роз'яснення щодо порядку проведення евакуації, списання заборгованостей по натуральному постачанню, грошовим податкам і страховим платежам, про порядок здачі і прийому господарствами, що евакуйовувалися, сільгосппродуктів, про порядок оформлення майна, що залишалося, про наділення землею, про взаєморозрахунки за здані будівлі і продукти на місцях вселення тощо [15, с. 350]. До інструкції додавалися зразки форм документів. Одночасно збиралися дані про наявність вільного житла, придатного для проживання, і вільної для сільськогосподарського обробітку землі в різних областях України.

У планах розселення українців з Польщі Запорізька область посідала перше місце. Вона повинна була прийняти 11367 сімей, що було майже на 2000 більше, ніж у шести західних областях разом взятих


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7