Сисюк жили у підвалі без дверей, площею 25 м2 Тут же було складено їх майно, а Є.І. Денисюк народила без будь-якої медичної допомоги дитину [25, арк. 35]. Звичним явищем стали захворювання, пов'язані з переохолодженням та брудом, - запалення легенів, малярія, короста, шлункові розлади, алергія. В одному із колгоспів у переселенців через вживання солоної води за відсутності артезіанського колодязя розпухли обличчя й тіло [27, арк. 13]. Жахливі антисанітарні умови, в яких перебували переселенці колгоспу імені Енгельса Чернігівського району, приголомшили перевіряючих від ЦК КП(б)У та РНК УрСР. Вони записали у довідці перевірки, що: „15 сімей (із 41) не мають житла, живуть виключно у важких умовах - 10 сімей живуть у коморі без вікон і дверей, сплять по 4 чоловіки на одному ліжку. Кілька сімей живуть у коридорі клубу. Велика скупченість, на площі 24 м2 розмістилися 6 сімей (30 осіб). Багато переселенців хворіють. Люди не роздягаються і не миються. Бані немає" [25, арк. 36].
Отже, агітаційні обіцянки на початку переселення розвіяли реалії життя. Спогади про полишені власні будинки не давали спокою. Харчова незабезпеченість, дефіцит товарів першої необхідності, сараїв для худоби, затримка з розрахунками за полишені у Польщі будинки і майно лише доповнювали загальну картину митарства людей, які опинилися тут під тиском обставин.
З весни 1945 р., коли по Надсянню прокотилася хвиля збройних протистоянь польських та українських підпільних угруповань, про добровільне переселення взагалі не йшлося. На збори відводили 2 години, брати з собою дозволяли не більше, ніж "в руки візьмеш", підганяли "студебекери", а людей гнали пішки за підводами, на яких розміщувалися речі, діти, літні та хворі.
На нових місцях поселення житла катастрофічно не вистачало. Відповідальність за облаштування українського населення з Польщі була покладена на сільради, які й самі потребували допомоги. Для ремонту і будівництва бракувало коштів, будматеріалів, транспорту, кваліфікованої робочої сили. Частина переселенців будувалася самостійно без допомоги колгоспів і районних організацій у вільний від роботи час. Новоспоруди, як правило, були примітивним тимчасовим житлом з лози, глини, очерету, рідше цегли та дерева. Тільки в деяких колгоспах були створені будівельні бригади [27, арк. 3-4]. Проте тут також допускалися перегини. Голова колгоспу імені Сталіна Мелітопольського району Фурманов створив бригаду з переселенців для того, щоб вони виготовили для своїх будинків 14000 цегли, а потім використав її при будівництві колгоспної вівчарні [27, арк. 5]. У колгоспі „Ленінський шлях" бригада будівельників збудувала будинки для себе, а не для переселенців [25, арк. 62].
Багато переселених не могли отримати будинків через відсутність достовірних документів, які б засвідчили, що вони залишили в Польщі будівлі. Деякі з них передали їх близьким родичам, інші втратили акти-квитанції під час переїзду або вони були неохайно оформлені, мали виправлення та неповні записи. Уточнення займало багато часу. Тому дехто з переселених купив будинки за свої кошти, але розрахунки з ними не були проведені [27, арк. 9]. Не додавало впевненості переселеним і зволікання керівництва колгоспів з оформленням документів на будинки. Житлова проблема виявилася найбільш гострою.
Другою не менш важливою проблемою для переселених була соціальна адаптація. Взаємовідносини між керівниками колективних господарств, місцевим населенням і переселенцями складалися по-різному. Це залежало від людських якостей особистості та компетентності керівників. Серед голів колгоспів були такі, які виконували вказівки зверху щодо теплого прийому евакуйованих лише для того, щоб у звітності мати великий відсоток прийнятих до колгоспів нових членів та швидше усуспільнити їх майно. Але були й такі, які щиро намагалися якомога краще прийняти їх, допомогти на перших порах і закріпити у своїх колгоспах. Вони ретельно готувалися до прийому українців, що прибували з Польщі, проводили мітинги-зустрічі, збори, вечори знайомств, швидко перевозили зі станцій до сіл, організовували лазні та опалення будинків напередодні в'їзду нових господарів, годували зголоднілих і стомлених дорогою людей, розповідали про свої колгоспи, відповідали на питання, запрошували на проведення бесід відповідальних осіб. Привітно зустріли 11 січня 1945 р. колгоспники Чернігівського району 144 українські сім'ї з Польщі. Приїхали на станцію своїми коровами, дружньо розвантажили вагони, поскладали речі на свої підводи. У колгоспі ім. Тельмана господиня вітала їх хлібом та сіллю [27, арк. 85]. Колгосп „Червона поляна" організував вечерю. Більшість переселенців, розчулившись від такого прийому, схвильовано говорили, що: „Приїхали до своїх людей, почувають себе тепер спокійно, в безпеці від всіляких знущань на майбутнє" [18, арк. 85]. Уважне ставлення до них сприяло прояву найкращих людських якостей. На всю Україну прославили Запорізьку область переселенці, які внесли свої заощадження в фонд Червоної Армії для придбання нового літака [2, с. 113].
Теплий прийом переселенців на місцях заохочував їх до вступу в колгосп. На 15 жовтня 1945 р. в колгоспи вступили 6949 сімей, - 84% від усіх прибулих [28, арк. 56]. За існуючими правилами вступу до колгоспу претенденти передавали своє майно у спільне користування. Його належало оцінити та внести відповідні записи у спеціальні акти. Та саме тут крилися можливості для зловживань. „У колгоспах іде погоня за усуспільнення коней, корів і сільгоспінвентарю, а не за оформлення прийому в члени колгоспу людей. Голови колгоспів взяли курс на те, що переселенці так
