Намагаючись швидко залучити переселенців до колгоспів, їхні керівники не роз'яснювали новачкам умови передачі до колгоспу худоби та інвентарю, проявляли особливу недбалість до зданої худоби: перенапружували роботою коней, використовували на польових роботах корів, не дозволяли годувати худобу з кормів колгоспу [27, арк. 7]. Були випадки, коли переселенці хотіли забрати свою худобу, через те що вважали, що надали її тимчасово, чи то надавали її тимчасово, але їм не повертали її у визначений термін, не давали її навіть для перевезення вантажу. Такі дії місцевої влади негативно позначалися на моральному настрої переселенців, не сприяли формуванню позитивного враження про колективне життя.

Між тим, звиклі до праці селяни чесно і добросовісно працювали в досить незвичній для себе степовій зоні. Навіть ті, хто не вступив до колгоспу, допомагали в польових роботах, використовуючи своїх коней. Переселенські родини показували приклади надзвичайної працьовитості і трудової дисципліни. У 1945 р. у колгоспі „Пролетарський боєць" Василівського району значно перевищили виконання норм сільськогосподарських робіт Цимбал (при денній нормі 300 снопів за 4 дні зв'язала 3100), Мазанов та Лихвейко (при денній нормі 0,30 га протягом 18 днів скошували по 1,1-1,3 га) [25, арк. 43]. Приклади великої кількості вироблених трудоднів переселенцями були у всіх районах. Наприклад, у 1945 р. у Василівському районі 185 сімей переселенців виробили 46974 трудодні, у середньому на одну сім'ю 254 трудодні, у Ново- Керменчинському 733 сім'ї виробили 187 498 трудоднів - 256 трудоднів на одну сім'ю та на одного працездатного 139 трудоднів [25, арк. 44]. Але завзятість переселенців у роботі засуджували місцеві колгоспники, у приватних бесідах висловлювали своє невдоволення, говорячи їм, що вони також добре працювали раніше, а на трудодні все одно мало отримували.

Вищі органи влади навпаки вимагали від голів колгоспів, щоб вони заохочували переселенців до звитяжної праці. Кращих колгоспників з числа переселенців преміювали, просували на керівні посади, у тому числі заступниками голови колгоспу, бригадирами, ланковими, експедиторами, трактористами тощо. На той час остання професія була дуже престижною у селах. Серед переселенців було й багато гарних спеціалістів з кваліфікацією ковалів, теслярів, столярів, пиляльщиків, пічників, каменярів [18, арк. 43]. Проте, більшість працездатних, енергійних та розумних колгоспників з числа переселенців "не помічалися." Молоді проблематично було вступити до комсомолу чи здобути спеціальність. Так, голова колгоспу "Червона зірка" не дозволив їхати на курси водіїв переселенцю Степану Брилю, хоча він проявив себе дуже старанним працівником, виробив 200 трудоднів [28, арк. 137]. Деякі, з цієї ж причини, не могли отримати роботу за здобутою раніше спеціальністю [28, арк. 97]. Тільки з часом штучні психологічні бар'єри комунікаціі у відносинах між місцевими мешканцями і переселенцями були зняті. Звичайно були і факти непоганого влаштування переселенців та перевірки відмічали багато недоліків, які провокували активний зворотній міграційний рух переселенців з області.

Напруга та невдоволення своїм становищем у середовищі українців, переселених з Польщі, не спадала. Однією з найпоширеніших форм протесту був масовий самовільний виїзд переселенців у зворотному напрямку. Оскільки кордон був закритий, вони перебиралися на західну Україну, щоб швидше отримати житло і бути ближче до рідної сторони. 20 вересня 1945 р. у колгоспі ім. Пушкіна Токмакського району одночасно заявили про виїзд 28 сімей переселенців. Вони припинили працювати, забрали своїх коней та підводи.

Самочинний масовий виїзд переселенців з південних областей України змусив РНК УРСР і ЦК КП(б)У видати 5 листопада 1945 рр. запізнілу постанову "Про невідкладні заходи по господарському влаштуванню і роботі серед українського населення, яке прибуло на територію УРСР". Між переселенцями пішли такі розмови: „Весь світ знає, що ми голодуємо, а СРСР не можна втрачати свій авторитет перед іншими державами. Тому Уряд СрСР і взявся за покращення нашого життя" [27, арк. 18]. Постановою передбачалося позачергове будівництво у I півріччі 1946 рр. 35 531 нових будинків для переселенців [2, с. 104]. Запорізька область була однією з небагатьох, що розпочала будівництво, але виконала його всього на 0,2 відсотка. За планом передбачалося звести 6756 будинків, розпочали будівництво 155, збудували 78 [2, с. 104]. На кінець року ситуація значно покращилася. Всього у 1946 р. було відновлено 535 будинків для переселенців, відремонтовано будинків і квартир - 350. 1637 сімей із 2863 проживали в окремих відремонтованих будинках, на квартирах у колгоспників - 1026 сімей. Було розпочато будівництво 738 будинків [29, арк. 52].

Багато переселених взяли державні кредити на облаштування та будівництво, однак так і не змогли скористатися ними через брак будматеріалів. На 1 травня 1946 р. із 140