позаду; починається процес формування нової української ідентичності у сенсі кордонів і громадянства, яка дедалі більше стає спільною для представників різних регіонів України" [Цит. за: 8, с. 148].

Звичайно, цей процес у нашому регіоні відбувається з певним запізненням. У Європі модерне націєтворення (у тому розумінні, в якому воно відбувається тепер в Україні) вже завершилося. Наприклад, поляки, румуни, болгари, німці чи французи як національні спільноти вже давно склалися. Про їх національну дезінтеграцію, тобто перетворення в інші нації, не може бути й мови. Приблизно те ж саме відбулося в Західній та Центральній Україні. Що ж стосується Півдня і Сходу держави, то умови для закінчення процесу націєтворення сформувалися лише після проголошення незалежності.

Принципово важливо, що в цей процес включилися не лише україномовні українці. Сума обставин, у яких опинилися представники російськомовного українства, місцеві росіяни, болгари, євреї та представники інших національних груп регіону, сприяє їх взаємному зближенню, консолідації. Людей різних національностей об'єднує єдине українське громадянство, однаковий обсяг юридично закріплених прав і обов'язків. Постійно проживаючи в Україні, вони перебувають у єдиному законодавчому полі. Сформувалося єдине освітнє середовище: підростаюче покоління навчається за однаковими шкільними програмами та підручниками, затвердженими Міністерством освіти і науки України. Після закінчення загальноосвітньої школи юнаки і дівчата йдуть в українські заклади вищої освіти. Десятиліття спільного проживання сприяли формуванню в жителів регіону територіального патріотизму - певного емоційного ставлення до землі, де проживають вони та їх діти, де, можливо, жили батьки і діди. Об'єднавчим фактором служать загальнодемократичні цінності, громадянське суспільство, яке в Україні перебуває в стадії становлення. Дуже важливо також, що всіх їх об'єднує загальнонаціональна економіка - адже господарство запорізького регіону є невід'ємною частиною загальноукраїнського народногосподарського комплексу. Інтереси бізнесу Південно-Східного регіону поширюються на інші області України, в той же час на Півдні і Сході України успішно діє бізнес з Києва, Харкова, Правобережжя і навіть Західної України. Той факт, що частина великих промислових підприємств регіону (головним чином тих, що колись входили до загальносоюзного військово-промислового комплексу) глибоко зв'язана з промисловістю Росії, вже не притягує весь регіон до північної сусідки так сильно, як це було в радянських умовах. Для переважної більшості мешканців регіону кордон між Україною і Росією є реальністю, яка відділяє дві держави і дві нації, два мовно-культурних середовища.

Звичайно, усвідомлення цієї нової реальності різними етнічними, соціальними, професійними чи віковими групами регіону відбувається з різною інтенсивністю. Але те, що перші кроки до усвідомлення себе українцями особами російського, болгарського, єврейського, білоруського чи якогось іншого походження вже зроблено, і що в цей процес інтенсивно втягується молоде покоління - не викликає сумніву. Взаємне зближення на ґрунті єдиного громадянства, територіального патріотизму є підставою для формування політичної нації. Це синтез різних етнічних груп, а не нове поглинання. Конгломерат жителів регіону, який ніколи не мав єдиної ідентичності і відносив себе, частково, до українців, частково, до росіян чи представників інших національних меншин, чи вважав себе просто "радянськими людьми", все більше усвідомлює себе представниками єдиної загальноукраїнської політичної (а не етнічної) спільноти. Росіянин, болгарин, єврей, татарин не втрачає своєї етнічної ідентичності, але одночасно стає політичним українцем. Знання мови і звичаїв титульної більшості лише збагачує його і виховує почуття взаємної толерантності, яке є однією з вкрай необхідних якостей для нормального функціонування суспільства в глобалізованому світі. Цього поступального руху не можна зупинити ніякими політичними спекуляціями та антиукраїнськими акціями.

Подібні процеси відбуваються в різних країнах світу. Політичними американцями стають новоприбулі в США жителі різних країн Європи, Латинської Америки, Африки й Азії - представники різних етнічних і релігійних груп з усіх континентів світу. З телеекранів ми щоденно чуємо, як соборним поняттям "россияне" об'єднуються власне етнічні росіяни (говорячи російською мовою, русские), а також інші громадяни РФ - татари, українці, євреї, чуваші, буряти, мордвини, чеченці, інгуші, дагестанці, адигейці, якути, буряти, калмики, евенки, чукчі та ін. Вони належать до різних мовних груп, релігійних конфесій, істотно відрізняються своїм економічним укладом і навіть перебувають на різних етапах історичного розвитку. Деякі з них мають у межах Російської Федерації автономний устрій і досить розвинуту національну свідомість. Але всіх їх називають "россиянами", причому в це поняття вкладається зміст значно ширший і глибший, ніж просто громадяни Російської Федерації. Багато російських дослідників цілком серйозно стверджують, що сьогодні йде процес формування російської поліетнічної політичної нації. Але немало й таких, які в цьому дуже сумніваються. Російської нації ще не існує, стверджують вони, а чи сформується вона, чи ні - залежить від багатьох обставин. Що ж стосується ідеї "російської нації", яка широко пропагується в сучасній Росії, то це не що інше, як модернізований проект "радянського народу", який, як відомо, закінчився грандіозним провалом.

Дискусія з приводу російського націєтворення для