Ю. І. Головко

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ ТА ЗАПОРОЗЬКЕ КОЗАЦТВО У РОСІЙСЬКО- ТУРЕЦЬКІЙ ТОРГІВЛІ Є0-Х РР. XVIII СТ. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЗАПИСКИ КУРСЬКОГО КУПЦЯ М. ОДНОРЯДКІНА)

Дослідження історії російсько-турецьких відносин, у тому числі торгових, має достатньо представницьку історіографію, у тому числі стосовно періоду формування так званого "східного питання". Особливим періодом в історії російсько-турецьких торгових відносин стала третя чверть ХУІІІ ст., коли, з одного боку, почалося активне просування митних кордонів Російської імперії на південь, а з іншого боку, - Запорозькі Вольності продовжували жити практично за власними законами, у тому числі митними. Питання історії козацької торгівлі, зовнішніх торгових відносин Січі та Гетьманщини, розвитку митної справи на півдні на сході України неодноразово ставали предметом досліджень в працях з історії козацтва [1; 2; 3], історії митної справи, внутрішньої та зовнішньої торгівлі [4; 5; 6; 7] і т.д.

На початку 60-х рр. ХУІІІ ст. в Російській імперії були проведені декілька урядових заходів, які мали сприяти розвитку зовнішньої торгівлі, а точніше, експорту російських товарів, та вдосконаленню митної системи держави: так, були ліквідовані торгові монополії, митниць переведені на державне утримання, велася підготовка нового тарифу і т.д. [8, с.210-212]. З іншого боку, в цей час право російського купецтва торгувати на території Османської імперії вже було закріплено російсько-турецькими договорами, але фактичний стан справ в російсько-турецькій торгівлі свідчив тільки про початок вирішення даної проблеми. На цей час європейське купецтво мало значно вигідніший статус в Туреччині, ніж російське, адже укладені між європейськими державами та Туреччиною договори надавали представникам цих країн суттєві привілеї щодо сплати мита та захисту їх прав на території самої Туреччини [9, с.113]. З іншого боку, особливості організації внутрішньої торгівлі та в цілому внутрішньої політики Туреччини середини ХУІІІ ст. самі по собі не сприяли розвитку російсько-турецької' торгівлі, особливо враховуючи практичну відсутність державної підтримки російського купецтва на території Османської імперії [10; 11; 12; 13]. Особливе значення у висвітленні стану російсько-турецької торгівлі в 60-х рр. ХУІІІ ст. має думка безпосередніх учасників цього напрямку зовнішньої торгівлі, тобто представників купецтва. Саме точка зору купця, який займався зовнішньою торгівлею, представлена у документі, що був виявлений у справі "О доходах в Темерниковской таможне. 1765 г." у фонді 16 ("Фінанси") Російського державного архіву давніх актів. Справа складається з двох документів - з рапорту воронезького губернатора Олександра Петровича Лачінова на ім'я імператриці Катерини ІІ і власне з опису торгівлі з Туреччиною. Прямого зв'язку між двома документами не виявлено - в рапорті губернатора від 1 грудня 1765 року мова йде безпосередньо про прибутки згадуваної Темерниківської митниці за 1765 рік: губернатор повідомляв імператриці, що загальний прибуток митниці з відпускних та привозних з Константинополя товарів склав 43 867 рублів та 4 з половиною копійки [14, арк.1]. Про опис торгівлі з Туреччиною у даному рапорті згадок нема.

Сам документ з описом обставин торгівлі має назву "Обстоятельства о торге российского купечества от Темерниковского порта и Сечи Запорожской на судах турецких подданных" і складається з 33 пунктів, що не мають заголовків (формально у тексті документа відсутній пункт 32, хоча допускаємо можливість, що він був механічно поєднаний з пунктом 31-м).

Документ не містить адресування або звернення, так само не містить дати, підписаний курським купцем Михайлом Однорядкіним, який, згідно з його власним підписом, з 1752 знаходився у купецьких справах в Молдавії, Валахії, Туреччині, островах Архіпелагу, Середземному морі та в Єрусалимі [14, арк.13зв.].

Документ розподіляється на дві логічні частини: перша частина складається з пунктів з 1 по 21 включно і присвячена опису головних проблем, які супроводжують торгівлю російського купецтва в Туреччині; друга частина складається з прохань та пропозицій на ім'я Катерини ІІ, які мали б допомогти усуненню описаних перешкод та попередженню їх впливу на розвиток російсько- турецької торгівлі.

Автор документа зосереджується на кількох проблемах, які з його точки зору заслуговують на особливу увагу уряду і потребують негайного вирішення як найбільш принципові перешкоди у розвитку російсько-турецької торгівлі: у першу чергу, це складність доставки товарів до Константинополя, яка виникає через необхідність фрахтувати турецькі судна, та недбале ставлення турецьких або грецьких шкіперів до необхідності виконання взятих на себе зобов'язань щодо доставки товарів.

Один з торгових шляхів з Російської імперії до Туреччини проходив через Запорозьку Січ: Михайло Однорядкін зазначив в опису, що російські купці прямували до Запорозької Січі або до Темерниківського порту, щоб саме там застати турецькі судна для перевезення товарів до Туреччини, оскільки не встигнувши зафрахтувати судно, купці з товарами могли залишитися на зимівлю в порту або на січі, або у Криму, якщо зафрахтоване судно не встигло за сприятливої погоди вийти в море.

Кількість турецьких суден біля Запорозької Січі та Темерниківського порту бувала різною і саме цим фактором визначалася вартість фрахту. Автор документа також скаржився на недосвідченість та жадібність шкіперів турецьких суден, які перевантажували свої судна товарами, щоб заробити на одному перевезенні якомога більше, що безумовно створювало загрозу загибелі судна [14, арк.2зв.]. Крім того, самі шкіпери могли навмисно розбивати свої судна, щоб отримати свідоцтво від місцевої адміністрації про загибель судна і пред'явити його своїм