Ю. М. Горбаченко

КАНІВСЬКИЙ ПОЛК (ДЕЯКІ ПИТАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ)

Мета цієї статті подати матеріали про деякі населенні пункти Канівського полку.

Нащадки слуг Канівського замку Севруків, Ждановичів, Товстих, Якововичів стали до лав козацтва: Матей Севрук - слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Севрученко Михайло - козак полкової сотні Чигиринського полку (1649), Севрученко Грицько - козак Ніжинської сотні (1649), Севрук Гришко - козак Овруцької сотні Київського полку (1649), Севрук Лука - козак сотні Паволоцької Білоцерківського полку (1649); Товсті Федір - слуга замку Канівського (1564 [1, с.140] - 1585 [1, с.243]), Іван - козак сотні Стародуба Канівського полку (1649); Ждановичі Леон - слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Степан - козак сотні Волинцова Канівського полку (1649), Ісай - козак сотні Терехтемирівскої Канівського полку (1649); Севастяновичі Микита - слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Мартин - козак сотні Волинцеві Канівського полку (1649); Кіндрат Панкович - слуга замку Канівського (1564), полковим осавулом був Юхим Панченко, з цієї родини відомі Юсько, який козакував у сотні Михайлівській у 1649 р., Семен Панченко - у сотні Канівській Стародуба; Якововичі Михайло - слуга замку Канівського (1564 [1, с.140]), Степан - козак сотні Гуниної Канівського полку (1649).

Бабичі. 1616 р. за це село вели суперечку канівські міщани і київський земський писар Федір Проскура [2, с.309]. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з семи посполитами і шести підсусідками, у цій волості млин в три кола. В 1622 р. у селах Бабичі і Ржавці підданих 10, інші - козаки. 1646 р. княгиня Катаржина з Леснева третя дружина князя Стефана Четвертинського, підкоморна брацлавська здійснила запис до луцьких земських книг князю Яремі Вишневецькому. Слуцькі, луцькі і канівські маєтності її першого чоловіка старости луцького Ієроніма Харленського передані йому від Федора Сущанського-Проскури у вічність Городише і селище Товарів над р. Рось: містечко Межиріч осаджене, селище Таганча і грунт при ньому таганицький на якому містечко Вороб'ївка осаджене, а при ньому два городища: Повітов і Кізяків над р. Росава. Крім того с. Бабичі подарувала Вишневецькому [3, арк.87]. Згідно королівського привілею 20 липня 1661 р. млин бабичський з селами Бабичі і Молчиці в старостві Канівському передано за проханням місцевого козацького полковника-шляхтича у володіння Канівського богородицького монастиря. Сучасне село Канівського району

Беркозівка село в 5-ти верстах від Таганчі , на безіменному струмку, серед гір покритим лісом [4, с.434]. В інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з одним посполитим і двома підсусідками. 15 квітня 1659 р. староста корсунський, воєвода познанський Ян Лещинський отримав привілей на це село [5, с.781]. Гетьман Ю. Хмельницький 22 грудня 1660 р. надав універсал Канівському монастиреві Пресвятої Богородиці на два млина: один Колачинський, називаемий Черетянка, а другий Біркозовський на річці Росаві стоячі. 30 грудня 1670 р.

королівським привілеєм був наданий млин у Беркозівці шляхтичам-козакам Тичиненку та Івану Дем'яненку. Тичини Іван і Семен зафіксовані серед покозачених шляхтичів Овруцької сотні Білоцерківського полку (1649). Мабуть, з Овручини вони з'явились на Канівщині, де уже 1638 р. Гнат Тичина став сотенним отаманом у Канівському полку, за реєстром 1649 р. у полковому товаристві канівському. Ничипір Тичина, Костянтин і Матвій Дем'яненки були козаками Юхимової сотні Канівського полку (1649). Це засвідчує, що с. Беркозівка входила до складу Юхимової сотні. Сучасне село Канівського району

Бобриця - в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з трьома посполитами і двома підсусідками, а також млин при Бобриці в одне коло і на Бучаку в одне коло. Гетьман Павло Тетеря у 1663 році ствердив попередні володіння з сільцем Бобрицею що на Дніпрі., яке і пізніше (1670 р.) належало Канівському богородицькому монастирю [6, с.58]. 1768 р. місцевий священник (с. Бобрище Іван Козловський) перейшов з унії в православ'я, за що був побитий канівським губернатором Новицьким [7, арк.1]. Сучасне село Канівського району.

Богородична слобода. Гетьман І. Виговський у 1658 р. дозволив архімандритові кобринському, ігуменові канівському Іові Зайончковському заселяти людьми слободу Богородичну, що знаходилась поруч. 23 грудня гетьман Ю. Хмельницький універсалом затвердив монастирю ярмарки в Слобідці Богородичній на день Різдва Пресвятої Богородиці та на день св. Миколая.

Бубнів - село до Канівського замку. Балакирі володіли Стрельськом і Селищем у Мозирському повіті, які обміняли у Гаштольда на Вельчу під Любечем. Федір Балакир був писарем земським і поборцею (1576). Тримали також Бубнів (1552 [2, с.99]), 1578 р. підтверджений родині Балакирів. Мабуть, син Федора Яна Балакир, де в укріпленому містечку Бубнів в 1629 р. мав 8 димів [2, с.367]. За даними на 1618 р. містечко належало Федору Богушу [8, б.293], 1628 і 1631 рр. - Яну Балакиру, який сплачував подимне з 8 димів [2, с.368; 9, б.71]. У "Книге большому чертежу" (1627) - "город Дубков, на Московской стороне Днепра" [10, с.108]; на картах Боплана - укріплене містечко. 1636 р. староста переяславський Лукаш Жолкевський позивав Самуеля Сокора про заволодіння добрами 1/3 частини м. Бубнів, сс. Сушками і Прохоровим від старости канівського осаджених і у володіння Яна Балакиря надане [3, арк.63]. 1636 р. позов