Григорія Мощеницького до сховання і добра привласними хотів [3, арк.237зв.]. 1643 р. позов в містечко Междуріччя від Гульшовського до Турейського про забрання селітри в байраці, від підданих с. Таганчі і Осетрова про побиття їх і утримання у в'язниці [3, арк.181]. 1643 р. зиск від підданих староства Корсунського с. Таганчі і Галяна на Щасного Турчевського про побиття їх приїзджаючих до с. Воробйовки і до добр і побранії речей їх і їх самих до замку мозирського [3, арк.212зв.]. 1644 р. позов Федора Паскевича державець орендованого м. Осетрова, Сахновки і с. Таганчі до Корсуня належачих на Андрія Огія-Тишкевича підстарости чи осадчого бірківського про наїзд на грунти таганські і опустошення полів і сіножатей і забор в копах різного збіжжя та інші кривди [3, арк.155зв.]. 1646 р. княгиня Катаржина з Леснева третя дружина Стефана Четвертинського, підкоморна брацлавська здійснила впис до луцьких земських книг князю Яремі Корибуту Вишневецькому [3, арк.87]. 1646 р. жид корсунський, державця осетрівський позивав Федора Пашкевича про оплату боргу за оренду містечок Биркаївки, Осетровки і Таганчі [3, арк.255зв.]. 15 квітня 1659 р. староста корсунський, воєвода познанський Ян Лещинський отримав привілей на це село з присілками [5, с.781] 8 травня 1659 р. королівським привілеєм село Таганча в Корсунському старостві шляхтичу Ніцевичові доживотним правом після смерті воєводи сандомирського. Таганча - сучасне село Канівського району.
Терехтимирів. До історії трехтемирівського монастиря варто додати, що 26 січня 1665 р. королівський привілей на ігументво після смерті Стефана Креховецького наданий Сильницькому. Стефан Максиміліанович Креховецький походив з старої червоноруської родини, яка у Галицькій землі мала родовий маєток Крехів. Його матір'ю була княгиня Ядвіга Козека [26, s.50]. Один із синів 1694 р. став архимандритом слуцьким.
Товарів (Межирічка) - село Київський повіт Канівського староства чи Вороб'ївка за люстрацією 1616 р. Межиріч між рр. Росавою і Россю, з яких перша впадає в другу за півверсти від нього, в 15 верстах від Канева. Центр Межиріцької волості [20, s.593]. Князь Олелько Володимирович надав боярину Григорію. Його сини Івашко і Петро Григоровичі передали своїм синам Кузьмі Івашкевичу і Івану Петровичу. Петро Григорович помер і між його сином Іваном і братом Івашком розпочалася судова тяганина за спадок. Товарів відійшов Івашку Григоровичу. Його син Кузма продав Товарів Богдану Глинському і 1552 р. цим селом канівського замку володіла княжна Глинська [2, с.100]. 2 квітня 1572 р. король підтвердив землянам київським Григорію, Івану і Яську Потаповичам попередні листи князя Олександра Володимировича київського, великого князя київського і короля Жигимонта [5, с.247]. 1598 р. це село у володінні Проскур [20, s.593] (очевидно, через шлюб Проскури з якоюсь Потапович). В 1616 р. як державця села згадувався писар земський київський Федір Проскура [2, с.288], а 1629 р в цій маєтності Ф. Проскури було 2 дими і 2 городники [2, с.359]. З 1633 р. маємо декрет, в якому означено, щоб Мартин Длужка Федору Проскурі доплатив гроші за оренду добр його Товарова або Воробйовки [3, арк.27зв.]. 1636 р. той же Федір Проскура позивав потомків Миколая Лисневського, колишнього старости канівського про багаторазове насилання підданих канівських і козаків, через свій проступок на ґрунти дідизні с. Товаров і Воробйову і причинення різних шкод і самовільного посадження слободи [3, арк.80зв.]. Єлизавета Тучевська скаржилася на старосту овруцького Немирича за межеріцькі грунти (1645 [3, арк.363зв.]). 1645 р. возний їздив про голодання поранених підданих межеріцьких Тучевської од с. Бориця і спустошення сл. Коленико [3, арк.363]. Баніція Вигурів від Краковського про наслання на містечко Межиріч [3, арк.128]. 1646 р. Кашевські позивали Вишневецького за вибиття з містечка Межирічки і с. Вороб'їв [3, арк.221]. 1646 р. княгиня Катаржина з Леснева третя дружина Стефана Четвертинського, підкоморна брацлавська здійснила впис до луцьких земських книг князю Яремі Корибуту Вишневецькому [3, арк.87]. 1654 р. тут отаман на чолі 35 міщан [12, с.543]. Козаки у 1649 р. було 147 [24, с.119-121], а 1654 р. на чолі з сотником, отаманом, хорунжим, 125 козаками [12, с.543]. Межирічку 12 серпня 1660 р. за проханням Юрія Хмельницького та ігумена Канівського монастиря Іова Зайончковського цар Олексій Михайлович подарував Канівському Успенському монастиреві містечко Межирічка [14, с.18-19]. 8 серпня 1661 р. у Варшаві відновленно втрачений привілее на державу Межирічку в Київському воєводстві по уродженому Самуелю Черніховському даний уродженому Олександру Іздебському, підстолію луковському (з 1658), а потім судді військовому (з 1669) [26, s.283]. Містечко Межирічка 28 травня 1665 р. після смерті Каського шляхтичу Юрію Леплянському дожиттєвим правом. Сучасне село Межирічка Канівського району
Тулинці Канівського староства - село до Канева [2, с.311]. На землях Халецьких за люстрацією 1616 р. [2, с.311] ґвалтовно осаджене міщанами канівськими. в інвентарі 1622 р. Канівського староства зазначено як село з двома посполитими і семи підсусідками. Сучасне Тулинці Миронівського району.
Туліблє на Дніпрі в 1 версті від замку - селище Київський повіт до канівського замку, 1492 р. надане Богдану Глинському. Княжна Владимирова Путивльська (Глинські) (1552) [2, с.99], 6 сімей, які півроку проживали в замку. Потім тримав князь Богуш Корецький.
Хлончич (Хлончи) Канівського староства. 30 грудня 1663 р. королівський привілей про закріплення права