Сам факт проведення такого мітингу свідчив вже про зростання громадської активності широких верств населення та був виявом демократизації життя суспільства.

У липні 1988 р. представники екологічних неформальних організацій зустрілись з директором алюмінієвого комбінату І. Бастригою [16]. Під час зустрічі "зелені" організували показ для керівництва комбінату документального фільму, в якому порівнювався екологічне становище навколо алюмінієвих заводів у Західній Європі та у Радянському Союзі. Директор ЗАЛКу запевнив тоді природоохоронців, що найближчим часом буде створена делегація, до якої ввійдуть представники заводоуправління та екологічних організацій, для того, щоб здійснити візит до Нідерландів з метою вивчення досвіду природоохоронної роботи на алюмінієвих виробництвах. Проте, звичайно, ця обіцянка виконана не була [16].

Ще один аспект, який демонстрував зростання неформального екологічного руху та зародження екологічної свідомості населення Запорізької області, був пов'язаний з проблемою будівництва нових мостових переходів через річку Дніпро в місті Запоріжжі.

Ця проблема мала давнє коріння. Як відомо, у другій половині ХХ ст. Запоріжжя розвивалося швидкими темпами. На правому березі Дніпра виникли нові житлові райони (Хортицький, Ленінський), біля них зросли потужні промислові зони (завод перетворювачів, пивний завод, завод "Супутник", завод "Весна" тощо) [17]. До того ж через Запоріжжя пролягла автомобільна траса, що зв'язувала Дніпропетровськ з південними регіонами України, внаслідок цього транспортний потік через наше місто виріс у багато разів. На кінець 60-х років виявилось, що існуючі мостові переходи через острів Хортицю (мости Преображенського) разом із греблею Дніпрогесу вже не відповідають тогочасному транспортному навантаженню міста. Виникло питання про будівництво нової транспортної розв'язки разом з новими мостами [17].

Генеральний план міста Запоріжжя за 1965 р. передбачав зведення нової траси мостів з лівого берега на острів Хортиця і з острова на правий берег. Однак на початку 70-х років було розпочато будівництво нового машинного залу Дніпрогесу (так званий Дніпрогес-2), і рух автотранспорту греблею був зупинений. Виникла гостра проблема зв'язку Ленінського району з центром міста. Тому проект будівництва мостового переходу через обидва русла Дніпра був відкладений, натомість розпочато будівництво нового мосту, що поєднував Ленінський район з островом Хортицею. В експлуатацію міст був введений у 1974 р. [17].

Однак новий міст не вирішував існуючої транспортної проблеми. З кожним роком зростав Хортицький житловий масив, більша частина населення якого працювала або навчалась на лівому березі Дніпра. Тому наприкінці 1970-х рр. знову довелося повернутися до варіанту прокладання мостового переходу через Новий і Старий Дніпро і острів Хортицю. Перший технічно-економічний проект цього переходу був виконаний Київським філіалом "Союздорпроекту" та інститутом "Дніпроград" в 1980 р. [17]. Даний проект передбачав будівництво вантового та арочного мостів, що перетинали б острів Хортицю. Однак цей варіант викликав бурхливу дискусію у засобах масової інформації, через те що в екологічному плані він був далеко не бездоганний. Каменем спотикання виявився саме острів Хортиця. На той момент острів вже набув статусу державного заповідника і закономірно вважався святинею не тільки Запорізького краю, а й усієї України.

На думку багатьох екологів і громадських діячів, проект будівництва мостів через Хортицю мав варварський характер по відношенню до острова, адже порушував екосферу заповідника. З середини 80-х років, з початком перебудовчих процесів у Радянському союзі, все гучніше залунали голоси національно свідомої частини української інтелігенції (О. Гончара, В. Чорновола, І. Світличного, Л. Лук'яненка) з вимогою зберегти для нащадків таку унікальну пам'ятку природи і історії, як острів Хортиця [17].

У 1986 р. журналісти низки запорізьких періодичних видань, таких як "Індустріальне Запоріжжя", "Комсомолець Запоріжжя", "Запорозька Січ", вирішили об'єднати зусилля в боротьбі за врятування острова Хортиці. Ними був створений так званий "Комітет по Хортиці". До складу комітету увійшли запорізькі журналісти К. Сушко, Н. Горошко. Н. Лобач, В. Лазько, В. Філіпов [18].

Ця організація створювалася для слідкування за порядком в національному заповіднику, боротьби з браконьєрством, збереження рідкісних видів рослин і тварин. Проте з часом головним завданням Комітету стала робота з роз'яснення населенню шкідливих екологічних наслідків прокладання мостового переходу через острів Хортиця [18].

У вересні 1987 р. Комітет виступив із заявою з даного питання. Члени організації визнавали необхідність вирішення транспортної проблеми в місті шляхом будівництва нових мостів, але замість проекту, що залучав Хортицю, Комітет запропонував свої альтернативні варіанти. Одним з варіантів було будівництво нового моста південніше острова, інший передбачав зведення моста вище греблі Дніпрогесу. Таким чином, Хортиця залишалась осторонь будівництва. Для затвердження цих проектів Комітет запропонував провести серед населення міста референдум. Міська влада з легкістю погодилась на народне опитування, адже чиновники вважали, що жителі міста, втомившись від постійних транспортних проблем, підтримають варіант будівництва мостів через острів Хортицю [18]. На референдум були виставлені усі три проекти - один від влади і два від Комітету. Однак проведене опитування виявило, що населення не підтримує проект будівництва мостового переходу через острів Хортицю, а надає перевагу двом іншим варіантам. Очевидно, що причиною цього факту було те, що народ почав більше цінувати рідну природу і цікавитись рідною історією, що свідчило про початок пробудження національної свідомості суспільства [18].

Результатом референдуму