Основні вимоги, зафіксовані у прес-релізі екологічного табору протесту, зводилися до наступного: безперебійна й ефективна робота очисних споруд та припинення шкідливого виробництва за їх відсутності, розсекречення екологічної інформації, незалежна інспекція підприємств-забруднювачів, зупинка пекококсового цеху, зниження обсягів переробки кам'яновугільної смоли, припинення фінансування реконструкції алюмінієвого комбінату, встановлення штрафних санкцій підприємствам за наднормативні викиди залежно від прибутку [23].

Екологічний пікет викликав широкий резонанс у Запоріжжі. У цілому вимоги протестуючих визнавались громадськістю як цілком справедливі. Однак сама форма акції викликала негативну реакцію серед певного числа жителів міста, міської влади, керівництва підприємств та правоохоронних органів. Головний інженер коксохімічного заводу В. Рудчівський заявив: "Цей безглуздий вчинок нікому не потрібний. Він не принесе нічого, крім шкоди" [24]. Самі учасники пікету відзначали, що населення міста без достатнього ентузіазму ставилось до їхньої акції.

У той же час на підтримку вимог пікетувальникьів виступили деякі депутати міської ради. Так, Марина Чернишова, член запорізького відділення Всеукраїнської екологічної асоціації "Зелений світ", депутат міської ради, у своїй заяві так прокоментувала дії учасників акції протесту: "Вони кинули виклик могутньому промисловому комплексу. Живучи за законами совісті, вони виступили проти хаосу, свавілля, безвідповідальності. Хтось називає їх вчинок подвигом, хтось - хуліганством. Вони самі називають себе анархістами. Але нам здається, що в першу чергу вони християни, для яких усі люди браття" [25].

Міська влада вимушена була якимось чином відреагувати на події, що розгортались навколо коксохімічного заводу. 25 липня 1991 р. Запорізький міський виконавчий комітет скликав погоджувальну раду, на якій обговорювались проблеми охорони навколишнього середовища в місті та захисту довкілля. Присутніми на раді були й учасники акції. Головним питанням ради було припинення переробки кам'яновугільної смоли, що могло знизити викиди бензопірену - небезпечної канцерогенної речовини. Однак головний інженер "Коксохіму" В. Рубчевський наполягав на тому, що це виробництво повинно існувати. За його словами, при скороченні виробництва на 45% скорочення викидів буде складати лише 1,6 т [26].

Група депутатів на чолі з М. Чернишовою вимагала всебічного розгляду вимог учасників екологічного пікету і прийняття конкретного рішення. Присутній на засіданні колишній працівник "Коксохіму" Іван Бевз запропонував свою допомогу в складанні плану оздоровлення екологічної ситуації на заводі [27].

Депутати охарактеризували складену раніше програму із захисту довкілля на коксохімічному заводі як таку, що цілком не виправдала себе, та скеровану на викачування з республіканського і місцевого бюджетів великих коштів, які не йшли на природоохоронну діяльність, а осідали в кишенях керівників підприємства. Жорсткій критиці була піддана діяльність обласного комітету з охорони природи на чолі з Едуардом Васильчишиним. Зокрема, зазначалось, що комітет не застосовує проти екологічно шкідливих підприємств усіх наявних в його розпорядженні важелів впливу. Під час засідання виникла жорстка суперечка представників пікету з прокурором з екологічних питань Запорізької області Білоусом. Після деяких його образливих випадів на адресу анархістських організацій учасники екологічної акції покинули раду з метою і далі продовжувати пікетування коксохімічного заводу. За підсумками тригодинного засідання погоджувальної ради було прийнято рішення почати підготовку рішення про призупинення роботи ряду екологічно небезпечних виробництв. Однак, конкретні терміни і умови виконання даного рішення обговорені не були [27].

6 серпня 1991 р. мешканці екологічного табору біля "Коксохіму" вирішили вдатися до більш рішучих дій. О восьмій годині ранку вони фактично захопили приміщення заводоуправління і звели в ньому барикади. Увірвавшись до приймальні директора заводу, пікетувальники почали телефонувати до міських газет. Між працівниками заводу і пікетувальниками виникли сутички, що дійшли до фізичних побоїв останніх [28].

Прокурор Заводського району Запоріжжя Олег Скиданов заявив, що дії учасників акції підпадають під статтю 187, пункт 5 Карного кодексу УРСР (захоплення державних, або громадських установ. Строк позбавлення волі - до п'яти років). Міліція затримала 20 чоловік, було порушено кримінальну справу. Активістам пікету довелось покинути приміщення заводоуправління [28].

Дії пікетувальників викликали неоднозначні оцінки серед громадськості. Визнаючи хуліганський характер акції в заводоуправлінні, запорізький журналіст Н. Горошко зазначив, що іншими шляхами неможливо звернути увагу влади до екологічних проблем міста [28].

Ситуація, що склалась навколо екологічної акції протесту, потребувала втручання з боку республіканської влади. До Запоріжжя були відряджені голова республіканського комітету з металургії Костянтин Котов та заступник міністра охорони навколишнього середовища Віктор Рибчук. Високопосадовці рекомендували всім причетним до екологічної проблеми підприємствам провести термінову експертизу шкідливих викидів і за необхідності призупинити виробництво [29].

Тим часом учасники екологічного табору оголосили голодування на площі Фестивальній, яке продовжувалося до 10 серпня.

Необхідно відзначити, що внаслідок перебування в безпосередній близькості до екологічно несприятливої зони у багатьох мешканців наметового містечка погіршився стан здоров'я. Після тижня пікету четверо учасників вимушені були покинути акцію. В них спостерігались приступи задухи, запаморочення, загальна слабкість [30].

9 серпня 1991 р. за вимогою обласного комітету охорони природи була призупинена діяльність смолоперегінного цеху на коксохімічному заводі [31]. Наступного дня Запорізька обласна прокуратура відмовилась порушувати кримінальну справу проти пікетувальників "за відсутністю складу злочину" [29].

12 серпня на екологічному мітингу жителів міста на площі Фестивальній було запропоновано проголосити учасників пікету Почесними громадянами міста Запоріжжя [32].

Після початку путчу ДКНС 19