Ю. О. Руда

ТОРГІВЛЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЗЕТИ "ОДЕСЬКИЙ ВІСНИК")

Науковий інтерес до питань вітчизняної економічної історії, в тому числі й торгівлі, визначається сучасним державотворенням в Україні та новими проблемами світової практики. Оскільки розвиток сучасної торгівлі України відбувається під знаком глобалізації, виникла особлива потреба детального дослідження нагромадженого у попередні роки досвіду торгівельної діяльності. У складному історичному процесі розвитку суспільства торгівля завжди відігравала визначальну роль, оскільки була основною формою економічних зв'язків. Вона залучала у сферу товарно-грошових відносин сільськогосподарське та промислове виробництво, руйнувала економічну замкнутість, сприяла формуванню ринків. Торгівля впливала на розвиток шляхів сполучення, на формування соціальної структури населення. М. Грушевський цілком слушно називав торгівлю життєвим нервом і першою підйомною економічного життя [1, с.3].

Історія торгівлі залишається однією з найменш досліджених сторінок даного регіону, тому метою статті є дослідження повного спектру торгівельних відносин на теренах Північного Приазов'я першої половини ХІХ ст., факторів розміщення внутрішньої та особливостей зовнішньої торгівлі в регіоні на основі публікацій газети "Одеський Вісник".

Передумови розвитку та розміщення зовнішньої та внутрішньої торгівлі можна прослідкувати за публікаціями "Одеського Вісника" кінця 20-х - початку 30-х рр. ХІХ ст. У них, зокрема, зазначаються особливості регіону: освоєння території, успіхи ногайців у землеробстві, наявність сировинних ресурсів, вигідне географічне розташування, що сприяло як розвитку господарства, так і виникненню нового приморського міста. Місто Бердянськ відіграло значну роль у посиленні торгівельних зв'язків з регіонами Росії та європейськими країнами. Північне Приазов'я було важливим пунктом транзитної торгівлі на шляху до Херсону та Криму, через нього йшли кримські та турецькі товари. Власне, це й сприяло заснуванню у 1830 р. пристані поблизу Ногайська. Необхідно зазначити, що лише у 183б р. у Бердянську було відкрито порт. До цього часу до пристані прибували транзитні каботажні човни, що направлялись в Таганрог з сіллю, рибою та кримським вином [2, с.413-414], або ж слідували в Керч, доправляючи пшеницю з повітів ряду губерній [3]. Оскільки пристань могла б забезпечити збут високих урожаїв з родючого краю й слугувати вивозу за кордон пшениці та інших товарів, виникла необхідність її розширення. Це, в свою чергу, сприяло заснуванню порту, основним призначення якого стали вивіз зернових вантажів з Півночі Приазов'я та Лівобережжя України до Європи.

Від самого заснування Бердянський порт мав право приймати тільки судна каботажного плавання. Проте навігаційні переваги були настільки беззаперечні, що перші закордонні кораблі почали швартуватися біля бердянського пірсу з червня 1835 р. [4, с.209]. Та дозвіл завантажувати іноземні кораблі було отримано з відкриттям 30 лютого 1836 р. митниці [5]. Зокрема, в місті на 1840 р. діяло 14 іноземних контор: Тальяферо, Поповичів, Джурасовича, Мелиновича, Іванчича, Местровича, Кобизева, Розоалі, Зіно, Графані, Парембі, Вукасовича, Юрді та Канделара [6].

Слід зазначити і про розвиток Маріуполя, міста на Азовському узбережжі, яке ще з кінця ХVШ ст. саме внаслідок торгівлі сільськогосподарською продукцією перетворилось на великий морський торгівельний центр [7]. Митницю в місті було відкрито в 1800 р., а портоуправління - в 1809 р.

З розлогих статистичних даних, якими рясніють публікації «Одеського Вісника», постає судноплавство, напрямки, характер та обсяг торгівлі азовських портів за період з 1836 по 1850 р. [8].

Аналіз вантажопотоків показує, що перше місце за обсягом перевезень на Азовському морі посідають експортні вантажі, друге - імпорті. Транзитні перевезення вантажів є незначними.

Найважливішими товарами, що експортувались, були: хліб, конопляне і лляне прядиво, юхта, шкіри. З 1816 р. (після скасування заборони вивозу) значне місце в експорті Росії, й зокрема Північного Приазов'я, починає займати вовна. Взагалі з України через чорноморсько-азовські порти вивозились за кордон різні види хліба (особливо багато пшениці), борошно, насіння льону, конопляне прядиво, вовна, топлене сало, канати, мило, свічки, шкіри тощо. Всі ці товари привозились в чорноморсько-азовські порти та прикордонні митниці як з українських, так і з власне російських губерній.

Посилаючись на тогочасного економіста В. Павловича, стосовно огляду зовнішньої торгівлі Росії, яка велася переважно через порти Катеринославської губернії, дослідник І. О. Гуржій зазначав серед головних предметів вивозу пшеницю, жито, лляне і свиріпове насіння, вовну, залізо, сало, масло, ікру, канати, юхту, шкіри та інше. Всі предмети відпускної торгівлі, зауважував він, привозяться в м. Маріуполь із Міуського округу Землі Війська Донського і Катеринославської губернії [9, с.169].

З чорноморсько-азовських портів хліб відправлявся в Туреччину, Грецію, Італію, Францію. Власне, від початку ХІХ ст. торгівля зерном у м. Маріуполі була зосереджена в руках італійців, яких згодом почали витісняти місцеві грецькі підприємці [10].

Неврожаї зерна з 1848 р. зменшили обсяги його продажу, проте прибутки негоціанців у цей час були пов'язані з експортом шерсті, найбільше в Англію. На кінець 50-х рр. ХІХ ст. багато її відправляється в глиб Росії.

Крім хліба, значну питому вагу в вивозі азовських портів мало, починаючи з 30-х років ХІХ ст., лляне насіння. У 1830-1834 рр. з чорноморсько-азовських портів було вивезено 153 тис. четвертей лляного насіння. У наступні роки цей вивіз зростав, становлячи в 1856-1859 рр. 228 тис. четвертей лляного насіння. Причому в 1830-1834 рр. вивіз лляного насіння з цих портів склав 5,44% загального його вивозу з Європейської