Лляне насіння привозилось у чорноморсько-азовські порти з Катеринославської, Херсонської, Полтавської, Київської, Волинської та Подільської губерній. Частково доставлялось воно в ці порти з Воронезької і Саратовської губерній. Експортувалось переважно в Англію, Францію, Туреччину, Італію, Голландію, Норвегію.

Велике місце в зовнішній торгівлі займали продукти тваринництва, а саме: вовна, шкіра, топлене масло, щетина, кінський волос, а також рогата худоба, коні, свині, вівці тощо. Чимало худоби, що відправлялась за кордон, купували торгівці на ярмарках.

Одним з головних споживачів російської, а отже, й української вовни була Англія. Вовна також вивозилась в Австрію, Пруссію, Туреччину, Італію, Францію, Бельгію та інші країни. Поряд з продуктами землеробства та тваринництва, вивозились мануфактурні та фабрично-заводські вироби. Власне борошно, вичинені шкури, сало та інші товари вимагали попередньої обробки на промислових підприємствах. Разом з цими товарами через чорноморсько-азовські порти на зовнішній ринок потрапляли канати, вірьовки, свічки, поташ тощо. Проте кількість товару, що вивозилась за кордон, залежала від врожаю, цін та тривалості навігації.

Спеціалізацією Бердянська є експортна торгівлі, а тому й товар, що привозився з-за кордону, передбачався для потреб міста або для збуту його у навколишніх колоніях. Товар привозився сюди лише той, що зручно можна було збути на місці. Імпорт складали ліки, фаянсовий посуд, хімічні речовини, цинк в листах, меблі, виноградні вина, прянощі, спеції, цукор, рис, турецький тютюн, фініки, ізюм, винні ягоди, рожки турецькі, фрукти в лікерах та в невеликій кількості кава. Специфіка азовських портів - їх близькість до південних широт - обумовила переважання серед імпортних товарів фруктів, горіхів, натуральних соків. Імпортні товари були різноманітні. Головне місце займали східні фрукти, лікарські рослини та різні хімічні речовини, а не предмети промислового виробництва. Надходячи через порти, вони розходились по всій країні.

У цілому імпортні товари займають незначне місце в торгівлі Бердянська, в Маріуполі вони зведені до мінімуму. Беззаперечно, центром зовнішньої торгівлі стала Одеса. Одеське "порто- франко" 1819-1859 рр. мало як позитивні так і негативні наслідки. Поряд зі збільшенням місцевих капіталів, зростанням імпорту зростала контрабанда, дешевий імпорт шкодив розвитку української місцевої промисловості. Свідоме впровадження порто-франко російським урядом на півдні України вело до закріплення аграрного характеру економіки та перетворювало її на ринок збуту російської промисловості.

Важливою складовою економіки була внутрішня торгівля. Центрами ярмаркової торгівлі виступали міста. Відбувалися ярмарки в усі пори року - взимку, навесні, влітку та восени. Дослідник Я. П. Новицький у своєму "Описании границ и городов бывшей Азовской губернии" зазначав, що в м. Маріуполі ярмарок в рік бувало чотири: 23 квітня, в день великомученика Георгія, 22 липня, в день рівноапостольної Марії Магдалини, 1 жовтня, в день Покрова Богородиці та 6 грудня, в день чудотворця Миколи [13, с.22].

За дозволом російського уряду в м. Бердянську, зокрема, проводилось також декілька річних ярмарок. Кращою вважалась Покровська. Розпочиналась вона 1 жовтня та тривала 6 днів. До Бердянська з'їжджались купці Орловської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської та Таврійської губерній [14, с.388]. Як зазначалось у "Новоросійському календарі": "Ярмарки в Таврической губернии: в Бердянске 1) Благовещенская, 2) Вознесенская и 3) Покровская (1 окт.). учреждены в 1835 году и продолжаются каждая до 6 дней. Главный предмет торговли: рогатый скот, лошади, красные и бакалейные товары, хлеб в зерне, рыба, камни, посуда" [15, с.80].

Торговий оборот мануфактурних виробів, виробів із заліза, фарфорового та глиняного посуду складав в Бердянську в жовтні 1841 р. незначну суму (300 тис. рублів асигнаціями [16, с.388]) та все ж свідчив про комерційну діяльність молодого міста.

Очевидно, що великі міські ярмарки обслуговували не лише прилеглі сусідні території, а й втягували українські землі в систему всеросійського ринку, були важливими пунктами всеросійського обміну.

Велике значення у внутрішній торгівлі мали також базари. Тут торгували сіллю, рибою, худобою, дрібними товарами, збіжжям. Поряд з продуктами землеробства і тваринництва, з'являються на ринку промислові товари. Зростає кількість крамниць та ларьків. Прикладом цього є існування власного базару купців у Бердянську [17, с.341-342] та магазинів [18, с.361-362]. У публікаціях знаходимо інформацію про амбари Бердянських купців [19, с.300], біржу, наповнену чумаками, що купують сіль [20, с.397], пакгаузи (складські приміщення для зберігання вантажів). Оскільки були відсутні зручні шляхи сполучення та досконалі транспортні засоби, найбільші торгові операції відбувалися тоді, коли ґрунтові шляхи були зручні для транспортування вантажу.

Процвітало "кулацництво" - нелегальна закупка зерна безпосередніх виробників-селян з подальшою реалізацією. Одним з найгостріших було питання побудови та розподілу нових місць для торгівлі між купецтвом, а також врегулювання квот на вже існуючі місця. Та незважаючи на це, Бердянськ залишався привабливим для нових інвестицій. Свідчення цьому - масове відкриття контор відомих негоціантів краю фактично відразу після завершення робіт по будівництву порту.

У 1836 р. Бердянськ було проголошено вільним торговим містом, що сприяло створенню великих торговельних компаній (на 1840 р. їх у