І. В. Верба

ПРАЦЯ ВОЛОДИМИРА ЩЕРБИНИ "ГЕТЬМАНСТВО К.Г. РАЗУМОВСКОГО В СВЯЗИ С ПРЕДЫДУЩЕЮ ИСТОРИЕЙ МАЛОРОССИИ"

Відомий український громадський і освітній діяч, історик, археограф, джерелознавець, архівіст, член-кореспондент ВУАН (1925) Володимир Іванович Щербина (1850-1936) і до тепер незаслужено призабутий. Між тим він є автором більше 100 праць з малорозроблених проблем києвознавства, правобережної української козаччини XVIII ст., гайдамацьких рухів, Коліївщини.

Сьогодні українська і не тільки українська історіографія не може похвалитися бодай ґрунтовною статтею про вченого, хоча окремі праці про нього існують. Вони належать перу істориків 1920-х років, учням Володимира Івановича, які відгукнулися на 75-ти літній ювілей дослідника. Тоді ВУАН видала його ґрунтовну монографію "Нові студії з історії Київа Володимира Івановича Щербини" (1926) з передмовою Михайла Грушевського [1, с.ІМИ]. Вшанували його замітками і аспіранти Науково-дослідної кафедри історії України у Києві Сильвестр Глушко [2, с.ІХ- XV], Сергій Шамрай та Кость Антипович [3, с.ХV-ХХV; 4, с.ХХV-ХХХV]. Когорта сучасних істориків- щербинознавців ще малочисельніша. По суті, маленькі етюди про нього написали Валентина Шандра і Оксана Юркова [5, с.351-352; 6, с.146].

Майже в усіх цих розвідках про В. Щербину згадується його кандидатська праця "Гетьманство К.Г. Разумовского в связи с предыдущею историей Малороссии", щоправда, назва її подається не зовсім точна. Цю студію Володимир Іванович виконав під керівництвом тоді ще молодого приват- доцента, а згодом відомого дослідника Володимира Антоновича у 1873 році, коли був студентом історично-філологічного факультету Університету св. Володимира у м. Києві. Немає сумніву, що Володимир Щербина був першим учнем засновника київської документальної школи. Цікаво, що він був першим учнем не тільки Володимира Антоновича, а й першим учнем і славнозвісного Михайла Драгоманова, тоді теж приват-доцента Університету св. Володимира.

Це 42 сторінки убористого тексту. Кандидатська праця В. Щербини "Гетьманство К.Г. Разумовского в связи с предыдущею историей Малороссии", за яку він удостоївся схвального висновку вчителя, і нині зберігається в Державному архіві м. Києва [7, арк.1-42].

Студія складається з двох частин: власне, викладу самої історії України у складі Великого князівства Литовського і Росії з XVI - до середини XVIII ст. і відродження гетьманату на чолі з Кирилом Розумовським у 1750 р. Безперечно, такий поділ праці промовляв про те, що наукові устремління Володимира Івановича були невіддільні від його громадсько-політичних ідеалів. Всю історію України, головне Гетьманщини, він показав як боротьбу національної автономії з централізаторськими планами російського уряду за гетьманування Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Самойловича, І. Мазепи. Знаменно, що цього державця він ледве чи критикував, як того вимагала офіційна наука, а тільки наводив сухі факти з його біографії [7, арк.14-15].

Значно більше місця у своїй студії Володимир Щербина приділив саме обставинам запровадження і функціонування гетьманату Кирила Розумовського. У цій справі дослідник позитивно оцінював діяльність морганістичного чоловіка імператриці Єлизавети Олексія Розумовського в національній справі, аналізував дії української депутації у складі козацької старшини Маркевича, Горленка і Лизогуба до Петербурга у 1742 р. про обрання гетьмана [7, арк.25].

Далі вчений зупинився на поїздці Єлизавети по Україні у 1744 р., описував її мандрівку в Кролевець, Ніжин, Козелець. Звичайно, зупинився він і на відвідинах імператриці Києва. Насамперед, науковець докладно розписав кожен з 14 днів (з 29 серпня по 12 вересня) царської особи у дніпровському граді. Мабуть, він не забув жодної важливої деталі. Так, дослідник зазначив, що вже 29 серпня 1744 р. відбувся надзвичайно пишний в'їзд імператриці у Київ через спеціально побудований міст на Дніпрі. Далі царська особа зі свитою за чотири дні відвідала Печерську фортецю, Києво-Печерську лавру, Ближні та Дальні печери, Софійський і Михайлівський монастирі. Студенти Києво-Могилянської академії влаштували урочисту виставу "Благоутробие Марка Аврелия". Тоді ж цариця поїхала у Межигірський монастир у Вишгороді, а потім у Китаєво. У Китаївський пустелі вона хотіла побачити двох відомих київських старців Гавриїла і Досіфея. Стосовно Досіфея вчений зазначив, що, насправді, ім'я Досіфей прийняла дівчина Дарія з роду рязанських дворян Тяпкіних, коли їй відмовили піти у чорниці.

Деякі подробиці описав суспільствознавець і під час закладин церкви Андрія Первозванного у Києві 8 вересня 1744 р.: урочисту службу відправив київський митрополит Рафаїл, з Київської фортеці тричі стріляли з гармат, а камінь у фундамент поклала Єлизавета Петрівна та граф О. Розумовський.

Як вважав В. Щербина, ця подорож Києву дала дуже багато: на царицині гроші пізніше звели церкву св. Георгія, побудували палац з величезним парком "Царським садом", звели нове приміщення печерського базару, збудували кам'яні крамниці біля Микольського монастиря і знищили млини під Києво-Печерською лаврою, що загрожували печерам.

Акордом щербинової праці звучить обрання гетьманом Кирила Розумовського у Глухові 15 січня 1750 р. Він наводив цікаві факти з його біографії, спрямовані на формування з козацького сина майбутнього українського державця.

Взагалі, якщо вичленити магістральну думку студента В. Щербини, то він оцінював всі дії К. Розумовського як такі, що йшли на користь Україні [7, арк.42].

Ще про цю роботу слід сказати окремо. В ній дослідник навів майже вичерпний реєстр праць своїх попередників за обраною темою - М. Маркевича, Д. Бантиш-Каменського, А. Васильчикова та інших і дав характеристику окремих джерел з історичним екскурсом про їх виникнення.

Що й казати, наукова співпраця