Ю.І. Головко

КАДРОВА ПОЛІТИКА НА МИТНИХ УСТАНОВАХ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII - ПЕРШОМУ ДВАДЦЯТИРІЧЧІ ХІХ ст.

Одним із найважливіших елементів будь-якої державної служби є кадрова політика держави, тобто підготовка кадрів, забезпечення установ персоналом і визначення вимог до нього, контроль над виконанням службових обов'язків, система нагороджень і стягнень, забезпечення умов для роботи службовців. Цей аспект діяльності митної служби привертав небагато уваги дослідників і мав виключно другорядне значення: у кращому випадку дослідники використовували найвідоміші нормативні документи й обмежували вивчення кадрової політики висвітленням умов вступу до служби, основних посадових обов'язків та умов самого проходження митної служби. Висвітлення кадрової політики на митних установах Південної України в 1775-1819 рр. потребує залучення не тільки законодавства й нормативної документації, але й розпорядчих і доповідних актів, справочинної документації митних установ.

Протягом ХІХ-ХХ ст. періодично публікувалися джерела стосовно кадрової політики на митних установах. Першою такою публікацію було "Повне зібрання законів Російської імперії з 1649 р.", у якому було виявлено 16 законодавчих і актових джерел, які безпосередньо відбивали урядову кадрову політику на митних установах. Хронологічно першим таким документом був "Морський митний регламент, або статут", четвертий розділ якого мав красномовну назву - "Про митних службовців, як із ними та з іншими порядно поводитися, про нагородження з конфіскованого, про помилки в розрахунках, про доноси щодо приховування товарів" [1.-С.458-459]. Як правило, у таких документах, окрім вимог щодо виконання службових повноважень, висувалися вимоги стосовно порядності, незаплямованої репутації, дотримання законів; визначалися винагороди за затримання контрабанди або втікачів; пояснювалися умови виходу на пенсію та пенсійного забезпечення; підготовки кадрів і забезпечення належних умов для роботи службовців.

Хронологічно останнім був Статут 1819 р., який підсумовував діючі законодавчі та нормативні документи стосовно кадрової політики в окремій частині - "Про митних чиновників, їхні посади, права й обов'язки" [2.-С.92-102].

Чільне місце в переліку елементів кадрової політики займає підготовка кадрів. В останній чверті XVIII - першому двадцятиріччі ХІХ ст. цілеспрямованої підготовки митних службовців не існувало: у жодному навчальному закладі не можна було здобути таку спеціальність або вдосконалити свої знання. Уряд потурбувався лише про підготовку фахівців вищого рівня - у 1782 р. при Санкт-Петербурзькій портовій митниці під керівництвом статського радника Даля було розпочато практику стажування для 3-4 чиновників, яких мали призначити радниками казенних палат, директорами або цолнерами митних установ. Механізм підготовки полягав у залученні даних чиновників до виконання певних функцій на митниці, завдяки чому вони набували практичного досвіду [3.-С.68]. У 1796 р. така практика була припинена, оскільки впродовж кількох років попиту на фахівців, підготовлених Санкт-Петербурзькою митницею, не було. Поновлено підготовку фахівців було лише через 20 років [4.-С.472].

Переважна більшість службовців здобувала свої знання й навички в процесі роботи. Про це свідчать формулярні списки митників, які, як правило, починали службу з посади писаря або копіїста й поступово просувалися службовими сходами. Складання й переписування службової документації давало змогу вивчити механізм роботи всієї установи й при необхідності замінювати один одного або суміщати дві посади [5.-Арк.22]. Суміщення посад могло бути вимушеним або передбаченим штатним розкладом.

У процесі проведення даного дослідження були виявлені 60 штатних розписів митних установ, окружних управлінь і митного нагляду на півдні України:

1776 р. - Єнікальської, Керченської, Петровської, Микитинської, Олександрівської, Кінбурської [6.-С.149-151];

1792 р. - Херсонської та Миколаївської;

1794 р. - Хаджибейської;

1795 р. - Овідіопольської [6.-С.240-243];

1799 р. - Одеської, Очаківської, Перекопської, Овідіопольської, Миколаївської, Херсонської, Арабатської, Петровської, Маріупольської [7.-Арк.13-14], Козловської, Ахтіярської, Кефійської, Керченської та Єнікальської [8.-С.264-265];

1803 р. - Одеської додаткової митниці [6.-С.282-283];

1805 р. - Маяківської [8.-С.266];

1807 р. - Балаклавської [6.-С.282-283];

1811 р. - митного управління Одеського, Феодосійського, Таганрозького та Дубосарського округів [6.-С.273], митного нагляду на Азовсько-Чорноморському узбережжі, Одеської, Маяківської, Херсонської, Миколаївської, Феодосійської, Євпаторійської, Балаклавської, Керченської, Єнікальської, Маріупольської митних установ [6.-С.279-280];

1812 р. - Овідіопольської [6.-С.281-282];

1817 р. - Обиточної;

1818 р. - Маяківської, Одеських застав порто-франко [6.-С.178-187], Реніської, Ізмаїльської, Акерманської [6.-С.189-191];

1819 р. - Одеської, Одеських застав порто-франко, Миколаївської, Овідіопольської, Феодосійської, Євпаторійської, Балаклавської, Керченської, Маріупольської, Маяківської [6.-С.170- 175], митного нагляду на Азовсько-Чорноморському узбережжі [6.-С.176].

Проведений аналіз вищенаведених штатів і списків посад (інколи - наявних службовців) митних установ (1776 р. - Микитинської [9.-Арк.365-361], Єнікальської, Керченської, Олександрівської, Кінбурнської [10.-Арк.367-369]; 1784 р. - Петровської, Микитинської, Єнікальської, Керченської, Олександрівської [11.-Арк.3-7], Ольвіопольської та Херсонської [9.- Арк.44-45], Євпаторійської, Феодосійської, Севастопольської, Балаклавської, Кінбурнської [12.- Арк.188зв.]; 1792 р. - Херсонської [11.-Арк.17-27]; 1801 р. - Одеської [13.-Арк.2-13] дозволяє зробити такі висновки:

найпоширенішим варіантом суміщення посад було суміщення посад вагмейстера і штемпельмейстера (існувала навіть об'єднуюча назва - вагштемпельмейстер) - нараховуємо 20 таких випадків (практично на всіх митних установах);

суміщену посаду вагштемпельмейстера інколи суміщали ще раз - із посадою екера (Ольвіопольська прикордонна митниця, 1784 р., Реніська портова митниця, 1818 р., та Одеська портова митниця, 1819 р.) [9.-Арк.44-45; 6.-С.96,192] або з посадою інспектора (Микитинська прикордонна митниця, 1776 р. [9.-Арк.368], Олександрівська прикордонна митниця та Балаклавська митна застава, 1784 р. [11.-Арк.34];

решта варіантів суміщень зустрічається значно рідше:

корабельного смотрителя та кораблеміра (Одеська та Євпаторійська портові митниці, 1819 р. [6.-С.170-175]),

помічника управляючого та скарбника (Маяківська 1818 та 1819 рр., Ізмаїльська та Акерманська портові митні застави, 1818 р. [6.-С.170-175,178-187],

члена митного присутствія та скарбника