члена митного присутствія та завідувача діловодства (Реніська портова митниця, 1818 р. [6.- С.192],

інспектора та касира (Ольвіопольська прикордонна митниця, 1784 р. [9.-Арк.44-45],

контролера та викладчика мита (Одеська портова митниця, 1794 р. [6.-С.240-243],

пакгаузного інспектора та вагмейстера (Овідіопольська портова митниця, 1795 р. [6.-С.370-

371],

бухгалтера та викладчика мита (Одеська портова митниця, 1811 р. [6.-С.279-280].

Спеціальної підготовки для митної служби не потребувало купецтво, окремі представники

якого ставали до державної служби й працювали в митних установах. Вони мали досвід міжнародної торгівлі, були добре обізнані із законодавством, нормативною документацією та принципами роботи митних установ. Така практика була поширена в 70-80-х рр. XVIII ст., коли митна мережа запроваджувалася й терміново потребувала досвідчених кадрів.

Ще в 1776 р. разом із помічником обер-директора І. Федуркіним територію Азовської та Новоросійської губерній об'їздили купці, які розумілися на місцевій торгівлі: тульський купець Захар Осетров та олонецький купець Іван Куханов - саме їх кандидатури запропонував на цолнерську та інспекторську посади помічник обер-директора [14.-Арк.42зв.]. У першому особовому складі Микитинської прикордонної митниці (1776 р.) були записані 6 купців: пакгаузний інспектор Лука Грек (курський купець), екер Григорій Обухов (санкт-петербурзький купець), канцелярист Федір Наумов (новоросійський купець), доглядачі Михайло Катюнін, Михайло Расторгуєв і Михайло Рательніков (усі з Кременчука) [9.-Арк.356-360].

У 1783 р. на службу до Перекопської митниці таврійський обер-директор К. Мавроєні рекомендував херсонського купця Івана Якубовського [12.-Арк.20], а в 90-х рр. XVIII ст. в Херсонській портовій митниці служили три колишні купці - директор Іван Лонгін, екер Антон Шахт і бракувальник Федір Констадіус (останні два - з іноземного купецтва), причому Лонгін і Констадіус вступили до служби ще в 1783 р. [11.-Арк.17-18] І. Лонгін почав службу директором Херсонської митниці [15.-С.482].

Контроль за перевуванням людей і перевезенням товарів через державний кордон забезпечувала митна варта, яка складалася в основному з військових, як правило, відставних або нездатних до стройової служби [16.-С.71]. До 1782 р. практично вся митна варта складалася з відставних військових, дехто з них навіть не міг належним чином виконувати свої службові обов'язки через стан здоров'я та вік. У 1782 р. митна варта була реорганізована відповідно до нового "Положення", але інвалідні команди зберігалися надалі й тепер виконували посильну роботу (охоронці, служителі). Об'їждчиків наймали за контрактами при наявності посвідчень про добру поведінку та службу на попередній посаді, а для попередження зловживань і підкупу службовців митної варти практикувалася щорічна зміна місця служби (ділянки кордону) [3.-С.684]. З 1811 р. службу об'їждчиків за контрактом заборонили й почали набирати кадри з відставних військових [17.- С.208].

Кожна митна установа вела ретельний облік службовців, принципи якого визначала влада (що саме треба фіксувати у переліках, формулярних списках і атестатах): це могла бути інформація про кількість хворих, померлих, звільнених, відряджених, про якості й уміння службовців, про поведінку та заняття звільнених службовців, про склад родини, соціальне походження та інше. До формулярних списків обов'язково записували дані про посади й одержання чинів, починаючи від самого початку служби. Таким чином, маємо можливість реконструювати етапи службової кар'єри деяких митних службовців, виявити закономірності соціального походження митників, середній вік, чин. Так формулярний список 1792 р. стосовно 9 службовців Херсонської портової митниці свідчить, що середній вік службовців становив 41 рік, за походженням це були шляхтичі (3 особи), купці (3 особи), приказні (2 особи) й один іноземець: середній термін перебування на службі становив 16 років, на останній посаді - 8 років, а в наявному чині - 7, причому п'ятеро з дев'яти чиновників починали службу писарями та копіїстами [11.-Арк.17-19]. У формулярному списку Петровської митної застави за той же рік указано лише дві особи (унтер-цолнер та копіїст), відповідно - відставний військовий (прапорщик) та з малоросійської шляхти [11.-Арк.27зв.]. За даними формулярного списку (30 осіб) Одеської портової митниці 1801 р. половина всього особового складу установи мала чин, двоє були відставними військовими, серед митників зустрічаються родичі (брати Педашенки, Кашевські, батько та син Ілейни), середній вік службовців - 35 років [13.-Арк.1-13]. Результати такого обліку, постійних перевірок і контролю визначали ставлення керівництва до підлеглих: останніх нагороджували або карали в залежності від виконання ними службових обов'язків.

Найпоширенішою нагородою було підвищення в чині та призначення на наступну посаду, навіть із переведенням до іншої установи (якщо в даній установі така посада не передбачена розкладом) [18.-С.65]. Подання про нагороду службовців могли давати губернатори, казенні палати, начальники митних округів і митне присутствіє (інколи, в особі директора або цолнера) [19.-Арк.6]. У 1816 р. до статської служби були зараховані митні доглядачі, які служили за контрактом. Таким чином, тепер митні установи мали змогу нагороджувати чинами та посадами митних доглядачів, які служили на митниці багато років і мали величезний досвід роботи [20.-С.919]. Нагороджували митників і грішми, але такі випадки були чітко перераховані в інструкціях і відступати від них заборонялося: об'їждчики митної варти отримували премію в 3 рублі за кожного схопленого дезертира або селянина-втікача [3.-С.683]. Отримували грошову нагороду й за затримання контрабанди, з конфіскацій та пені. Розміри нагороди залежали від чинного законодавства і змінювалися відповідно до змін зовнішньої та внутрішньої політики держави: у 70-80-х рр. XVIII ст. нагороджені могли отримати всю затриману