Митна блокада Франції у 90-х рр. XVIII ст. змінила ставлення уряду до проблеми контрабанди й нагородження митників: нагороджувати було наказано виключно грішми і за рахунок контрабандистів [21.-С.414]. На початку ХІХ ст. установилися чіткі правила розподілення нагороди між митниками, які брали участь у затриманні контрабанди: більшу частину (2/3) віддавали безпосереднім учасникам затримання, а меншу (:/3) - вищим чиновникам митного округу. Службовець, який керував затриманням контрабанди, отримував премію вдвічі більшу за інших (решта отримувала рівні частки) [17.-С.210]. Так у 1818 р. за затриманий в Одеській портовій митниці цукор премію отримали 10 осіб: начальник митного округу, управляючий, двоє членів митного присутствія, двоє пакгаузних наглядачів, вагштемпельмейстер, екер і двоє корабельних доглядачів [19.-Арк.5,14]. Якщо службовець, нагороджений премією за затримання контрабанди, перейшов на інше місце служби або помер (до отримання грошей), тоді винагороду пересилали до нового місця служби або віддавали спадкоємцям [22.-Арк.40]. Коли ж митного службовця підозрювали або звинувачували в причетності до контрабандного промислу, тоді йому - залежно від завданої шкоди - загрожувало заслання на термін від 5 до 15 років, конфіскація майна, виключення з дворянського зібрання й заборона обіймати державні посади [21.-С.124].

Митні службовці користувалися загальними правилами здобуття посад та чинів. Щоб вступити до митної служби, необхідно було подати заяву (прохання, подання) або до митного присутствія, або до митного керівництва (це залежало від посади і статусу самої особи). Митне присутствіє мало повноваження брати на службу рядових службовців, і тому саме до присутствія надходили заяви від бажаючих здобути посаду. Очевидно, інформація про наявність вакансії поширювалася серед населення, оскільки заяви подавали не тільки службовці (професійні), але й "вільні люди", відставні солдати та ін. Охочих служити на митниці не зупиняла навіть відсутність вакансії - вони ще в поданому проханні погоджувалися на будь-яку посаду [23.-Арк.3-10]. Для служителів нижчого рівня досвід роботи на митниці не був обов'язковим, адже функції даної категорії службовців різних установ практично не відрізнялися. Чиновників до митних установ призначало митне керівництво - обер-директори, митні інспектори, губернатори, генерал-губернатор, Комерц-колегія. Для цієї категорії службовців (від членів митного присутствія й вище) наявність досвіду роботи на митниці була обов'язковою. Після запровадження митних округів система призначення та звільнення службовців залишилася практично без змін:

начальника митного округу призначали з подання директора Департаменту зовнішньої торгівлі та міністра фінансів (із Височайшим затвердженням кандидатури);

керівництво митних установ першого та другого класів (найбільші митниці) призначалося з подання директора Департаменту зовнішньої торгівлі після затвердження міністром фінансів;

решта митних чиновників призначалася з подання начальника митного округу й затвердження директором Департаменту зовнішньої торгівлі ;

митні установи призначали канцелярських служителів і доглядачів і повідомляли про призначення (або звільнення) до Департаменту зовнішньої торгівлі [4.-С.472-473].

Певні особливості мали призначення чиновників Г.О. Потьомкіним: він міг призначити чиновника без конкретної посади (як у випадку з відставним поручиком Іваном Салтановим - у 1776 р. його було призначено цолнером, але в ордері намісника установа не була вказана; більше того, В.О. Черткову наказувалося підшукати відповідну посаду [16.-С.74,86]) або додаткових чиновників до митної установи (у 1792 р., згідно зі складеною митним радником Катеринославського намісництва А. Мілашевичем відомістю, понадштатних службовців у Херсонській митниці було 4 - бракувальник, аукціоніст та два гаваньмейстери [11.-Арк.9]).

Такі призначення не завжди були викликані службовими потребами, про що свідчить звернення до Г.О. Потьомкіна азовського губернатора В.О. Черткова (1776 р.) з проханням створити експедицію з митних справ і призначити до неї поручика Замятіна та кількох нижніх чинів. У даному разі намісник відхилив прохання, наголосивши на відсутності такої структури в штатному розкладі губернії, і наказав губернаторові призначати чиновників відповідно до визначених штатів [16.-С.105- 106]. Місце для поручика Замятіна таки було знайдено - у "Місяцеслові" на 1778 р. він був записаний як правитель митної справи в Азовській губернії [24.-С.345-351]. Інколи поблажливе ставлення влади до окремих не дуже старанних працівників пояснити об'єктивними причинами практично неможливо: у 1783 р. директор Херсонської портової митниці І. Лонгін написав подання на ім'я генерал-губернатора про незадовільну роботу смотрителя місцевого карантину підпоручика Бао (призначеного з Єлизаветградського кінного полку), який не володів російською мовою, не виконував розпорядження керівництва й не розумівся на карантинній справі [25.-Арк.204-205]. Які заходи були вжиті владою, на жаль, невідомо, але це прізвище ще неодноразово згадується на керівних посадах у митних установах (у Севастопольській митниці [26.-С.30], Миколаївській і Керченській митних заставах [27.-С.354], а 1809 р. згадується проведення слідства за звинуваченням Бао у перевищенні службових повноважень [28.-С.6-8]). Того ж часу влада зобов'язувала митників наглядати за колегами й обов'язково доносити про всі порушення та навіть підозри в порушенні законодавства - недонесення також вважалося злочином, хоча й меншим за пряме порушення.

Завдяки такій практиці у фондах Російського державного архіву давніх актів формувалися справи, ініціативним документом у яких були подання, скарги, повідомлення про порушення в установах: у 276 фонді таких справ стосовно Південної України виявлено 16. У справі 1448 (опис 3) ініціативним документом став рапорт митного інспектора Новоросійської губернії Ф.К. Зільберганіша (1797 р.) про