Книга є не тільки корисною, а й вкрай необхідною для істориків-професіоналів, студентів, вчителів, усіх тих, хто цікавиться політичною історією.

О. В. Старух

Ф.Ф. Стоянов

ВИКОРИСТАННЯ РОСІЙСЬКОЮ ВЛАДОЮ ВІЙСЬКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХІХ ст.

Війни першого десятиліття ХІХ ст., у яких брала участь Російська імперія, потребували численних військових контингентів. У зв'язку з цим у 1812 р. військове керівництво вирішило "скористатися відомою схильністю малоросійського народу до військової справи і відродити в ньому ще не згаслі військові традиції" [1.-С.1] й організувати з козацького населення Київського генерал- губернаторства (Київська, Волинська і Кам'янець-Подільська губернії) кінне військо на правах ополчення. Під час набору до козацького війська передбачалося надання значних пільг: один козак зараховувався за двох рекрутів під час наступного набору [2.-С.7-10]. Так було сформовано чотири Українські кінно-козацькі полки. Вони суттєво відрізнялися від іррегулярних п'ятисотенних донських полків як за штатом (1200 козаків у восьми ескадронах), так і характером служби, що наближало їх до регулярних полків легкої кавалерії [3.-С.28-31].

Швидкість формування козацьких полків у Київському генерал-губернаторстві, їхній чудовий стан, ентузіазм населення, викликаний їхнім створенням, підштовхнули російське військове командування спробувати повторити експеримент тепер уже на території колишньої Гетьманщини, а саме в Малоросійському генерал-губернаторстві (Полтавська і Чернігівська губернії), де проживало в 1812 р., за даними І.Ф. Павловського, 454 983 особи козацького походження [1.-С.4-8.]. З початком Вітчизняної війни 1812 р. малоросійський генерал-губернатор Я.І. Лобанов-Ростовський оголосив проект створення Малоросійського козацького війська зі значними пільгами і привілеями козацтву. Генерал-губернатор вирішив пообіцяти козакам відновити їхнє колишнє становище, сподіваючись на підтримку Олександра І [4.-С.119-120]. Обіцянки з боку впливового урядовця підбадьорили й надихнули до вступу козаків до новоствореного війська. Однак у Петербурзі вирішили, що Я.І. Лобанов-Ростовський перевищив свої повноваження, через що Кабінет Міністрів збирався скасувати проект і звільнити його з посади. Однак в умовах війни і надзвичайного стану уряд не наважився на такий крок, побоюючись хвилювань серед козаків, тому було ухвалено рішення зберегти чинність проекту лише на період війни [5.-С.99]. Внаслідок цього в Полтавській і Чернігівській губерніях не лише сформували 15 іррегулярних козацьких полків, але й розпочали створення земського ополчення, не щважаючи на те, що ці губернії не були включені до переліку адміністративних одиниць, де формували ополчення. "Малоросійські кінно-козацькі полки" - таку офіційну назву дістали новоутворенні полки. Їхня загальна чисельність становила 18 000 вершників, які озброювались, обмундировувались і утримувались за власний рахунок. Козацькі й ополченські полки, які не були відправленні до регулярної армії, відмінно проявили себе в кампанії 1812 р. Вони сформували разом із місцевим населенням багатокілометровий охоронний кордон, що не дозволяв проникненню на територію Київської та Чернігівської губернії французьких і союзних їм польських збройних загонів [6.-С.141], чим звільняли значні сили регулярних військ. Частина козацьких полків увійшла до діючої армії та відзначилася в боях біля Малоярославця і Красного, в інших численних сутичках з ворогом. У 1813 р. козаки і ополченці були зараховані до резервної армії, діяли на території Польщі, брали участь в облогах фортець Замостя, Модліна, Торна [7.-С.423-451].

Після завершення війни козацькі полки мали розпустити і переселити в повному складі на Кавказ, але це наштовхнулося на значний спротив козаків, і у переселенні взяла участь лише незначна частина формально на добровільній основі [8.-С.83].

Враховуючи значні витрати козацьких господарств Полтавської та Чернігівської губерній під час війни, уряд зменшив їм податки. Цьому вони були зобов'язані малоросійському генерал- губернатору князю М.Г. Репніну. Довірена людина імператора Олександра І, герой наполеонівських воєн, прекрасний організатор, мудрий державний діяч і реформатор Репнін, після призначення в 1816 р. на посаду малоросійського генерал-губернатора, став палким захисником інтересів козацтва. Він розумів, що запорукою процвітання і стабільності у ввіреному йому регіоні є збереження традиційного укладу життя і господарства провідної верстви місцевого населення - козацтва.

М.Г. Репніну довелося вступити в гостру полеміку з міністром фінансів Російської імперії Д.О. Гур'євим, який не знаходив місця українському козацтву в політичній і соціальній структурі Росії. Д.О. Гур'євим було поставлено під сумнів право козаків на володіння землею та пільги на несплату податків, що не дозволяли перевести їх до стану державних селян. У 1821 р. Репнін опротестував правомірність заборони міністром фінансів права козаків продавати свої спадкові землі, вбачаючи в цьому порушення їхніх природних прав [9.-С.83-84].

Для обґрунтування своєї позиції князь М.Г. Репнін звернувся до історії виникнення козацтва. За його безпосередньою участю була підготовлена для центрального уряду "Коротка записка про малоросійських козаків", опублікована в "Читаннях Товариства історії та старожитностей російських" при Московському університеті. За переконанням Репніна, козацтво мало значні заслуги перед Росією, його право на володіння землею було легітимним і підтверджувалося грамотами і законами. Князь підкреслював, що козацький стан наближався до шляхетського і користувався у багатьох випадках його правами, як у Великому князівстві Литовському, так і в Речі Посполитій. Однак після того, як завоювавши власний край під проводом Богдана Хмельницького, козаки "принесли себе в дарунок" царю Олексію Михайловичу, останній грамотами підтвердив їхні козацькі права і привілеї [5.-С.127-128].

М.Г. Репнін продовжував традицію використання козацтва як військової сили, вважаючи, що таким чином це регіональне соціальне середовище можна зберегти в інтересах