Можливо, ще більшу популярність вони мали серед азіатських правителів. Переселення частини галатів у Малу Азію обумовило той факт, що протягом ІІІ-ІІ ст. до н.е. вони брали участь у більшості військових конфліктів на боці азіатських держав: Сирії [7.-XXVII,2,11-12; 9.-Буг,6; Буг,32; 10.-У,53,3,8; XXXI, 3,5; 8.-ХХХУІІ, 40,5,10-13; ХХХУІІ,8,4; ХХХУІІ,18,7; 20.-Р.335]; Пергаму [10.-У,77,2; У,78; 8.-ХЬІІ, 57,5-7; ХЬІІ,58,13; ХЬІУ,28,7-8]; Понту [6.-Р.184]. З 70-х років ІІІ ст. до н.е. галли з'явились у єгипетській армії [10.-У,65,10; 21.-І,7,2; 6.-Р.252; 17.-С.37] і в армії Карфагену [10.- УІІІ,32,1,4] .

Фракійці з давнини були відомі своїми бойовими якостями. Ще у У ст. до н.е. Фукідід говорив про фракійських діїв, "махайрофорів", найманців у грецьких арміях, послуги яких дорого коштували [12.-УІІ,27, 2; 22.-С.55]. Фракійські пельтасти були присутні в армії Кіра [14.-С.30-31]. У першій половині ІУ ст. до н.е. греки потиснули фракійських найманців. Але уже у другій половині ІУ ст. до н.е. із посиленням Македонії та встановленням її домінування над сусідньою Фракією фракійські воїни знову з' явилися у якості найманців, брали участь у східних завоюваннях Александра Македонського [23.-ІІІ,12,3-4; І,28,4; 1,14,1-3; 6.-Р.253]. З цього моменту вони відігравали важливу роль, хоча і поступалися чисельністю кельтам, як допоміжні частини в основних елліністичних арміях. Часто присутність фракійських найманців фіксується в арміях македонських царів Філіпа У і Персея. Перше згадування фракійських найманців у армії Філіпа У відноситься до війни зі Спартою у 219-218 р. до н.е. [10.-ІУ,66,6; У,7,11]. Пізніше вони брали участь у ІІ Македонській війні (200-197 рр. до н.е.) [8.-ХХХІІІ,14,4; ХХХІІІ,18,9; ХХХІІІ,4,4; ХХХІІІ,7,11; ХХХІ,26,1; 10.- ХУІІІ,22,2; ХУІІІ,26,8]. В умовах тривалого конфлікту з Римом Македонії було необхідне постійне джерело найманців. Це обумовило пильну увагу Філіпа У до багатої на людські ресурси Фракії та у значній мірі визначило зовнішню політику Македонії першої третини ІІ ст. до н.е. Діяльність Філіпа У в останні роки правління була спрямована на підпорядкування фракійських племен (медів, дентелетів, бессів) на західних кордонах царства і встановлення дипломатичних відносин із народами Центральної Фракії. Це забезпечило Македонії союзницьку підтримку одрисів на чолі з Котісом ІІІ і участь фракійських найманців у македонській армії під час ІІІ Македонської війни [8.-ХЬІІ, 51,5-7; ХЬІІ,51,10; ХЬІІ,52,12; ХЬІУ,45,13; 19.-Ает.,ХУІ; Ает.,ХУІІІ; 24.-С.244].

Фракійці воювали і в єгипетській армії [10.-У,65,10; У,79,6; У,82,5]. Зважаючи на те, що тривалий час егейське узбережжя Фракії було єгипетським володінням, можна вважати, що набір найманців у Фракії був усталеною традицією для Єгипту [6.-Р.253].

Фракія входила до сфери інтересів Сирії. Військові дії Антиоха ІІ і Антиоха ІІІ у Фракії мали своїм результатом те, що південно-східна її частина певний час знаходилася під політичним впливом Селевкідів. Контакти Сирії з місцевими племенами обумовили присутність фракійців у селевкідських арміях [25.-Ро1уаеп,ІУ, 16; 10.-ХХХІ,3,5]. Фракійців наймали і правителі Віфінії. Ми знаємо про європейських фракійців на службі у Прусія І у війні проти Візантії у 219 р. до н.е. [10.-ІУ,51,8; УІІІ,24,1-2]. Найманці- фракійці воювали на боці римлян [8.-ХХХУІІ, 39,12; ХХХУІІІ,21,2], а також відомі у більш віддалених районах - на Боспорі [26.-С.85; 27.-С.95].

Можливо, найбільшою популярністю серед фракійських найманців у епоху еллінізму користувалися агріани, фракійське плем'я, що мешкало у верхоріччі Струми [28.-C.15]. Наприкінці ІУ ст. до н.е. вони взяли участь у азіатському поході Александра, складали елітні наймані частини [23.-11,4,3; 11,9,2-4; Ш,18,5]. У ІІІ-ІІ ст. до н.е. агріанська піхота згадується у багатьох елліністичних арміях [10.-11,65,2; У,79,6; У,53,2; 8.-ХХХІІІ,18,9; ХЬІІ,51,5; ХЬІУ,11,7; ХЬІУ,12,2].

Найманці-іллірійці також відомі ще з класичної античності [12.-ІУ,124,4; ІУ,126]. Як і фракійці, вони брали участь у східному поході Александра Македонського [23.- ІІ,7,5; 27.-С.89]. Але присутність у елліністичних арміях іллірійців далеко не завжди можна пов'язувати з найманцями. Відомо, що у 302-301 р. до н.е. в армії Лисимаха під Іпсою було 2000 автаріатів. Ф. Папазоглу вважає їх найманцями [13.-8.95-96]. На нашу думку, цей контингент міг бути наданий як виконання умов союзного договору між автаріатами і Кассандром, союзником Лисимаха по антиантигонівській коаліції. У такому випадку автаріати були не найманцями, а союзниками.

У 222 р. до н.е. при Селласії в армії Антигона Досона були присутні 1600 іллірійців на чолі з Деметрієм Фарським. Полібій відносив їх до союзників [10.-ІІ,65, 4;

67, 1 і 6-7]. У 218 р. до н.е. серед інших контингентів у армії Філіпа У Полібій назвав іллірійців [10.-У,7,11; У,22,9]. Г.Т. Гріффіт на підставі того, що іллірійці тут згадуються окремо від "найманців", вважає, що вони такими не були [6.-Р.71]. Проте окремо від "найманців" Полібій назвав також критян і фракійців, які абсолютно точно найманцями були. До того ж у 219 р. до н.е. Деметрій Фарський, союзник Філіпа, зазнав поразки від римлян і втратив усі свої володіння в Іллірії. Після закінчення ІІ Іллірійської війни в Іллірії не було правителя, який міг би відкрито виступити союзником Македонії. Тому, на нашу думку, у цьому фрагменті іллірійців варто вважати найманцями. Іллірійські найманці воювали на боці Філіпа У у ІІ Македонській війні [8.-ХХХІІІ,4,4; ХХХІІІ,14,4]. Проте уже в армії Персея їхня присутність не фіксується. Лівій говорить тільки про двохтисячний загін "войовничих іллірійських пенестів, присланих Плевратом", у складі гарнізону Кассандрії [8.-ХЬІУ,11,7]. Плеврат