В.В. Абрамова

ТРЕТЯ МАКЕДОНСЬКА ВІЙНА (УЧАСТЬ ПЛЕМІННИХ НАРОДІВ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ ДОБИ ЕЛЛІНІЗМУ)

Міжнародні відносини у Східному Середземномор'ї кінця ІІІ - ІІ ст. до н.е. визначав початок східної експансії Рима, який призвів до перманентного протистояння Рима та Македонії. Воно вилилося у три римсько-македонські війни - міжнародні конфлікти за участю великої кількості держав Східного Середземномор'я. І Македонська війна (215-205 рр. до н. е.) зберегла status quo, ІІ (200-197 рр. до н.е.) завершилась поразкою Македонії, але не принесла вирішальної переваги Рима. Їх події продемонстрували, що в елліністичний період результати міжнародних конфліктів залежали не тільки від військової могутності держав- учасниць, але і від підтримки їх союзників. Успіхи римської дипломатії з формування антимакедонської коаліції стали вирішальним фактором у поразці Македонії. Ураховуючи попередні помилки, дії Філіпа V після 197 р. до н.е. мали основним своїм завданням створення на Балканах антиримського блоку. Стосунки з Римом після 197 р. до н. е. демонстрували, що наступний збройний конфлікт неминучий. Македонія була не готова ані до наступальної, ані до оборонної війни. Для посилення царства Філіпові були необхідні гроші і люди [1.-С.236]. Значні людські резерви знаходились у Фракії, сюди цар і спрямував основні свої дії. У відносинах Македонії із фракійцями після ІІ Македонської війни можна виділити два етапи: 1) 185-181 рр. до н.е. - спроби збройним шляхом підпорядкувати Фракію; 2) з 181 р. до н.е. - перехід до дипломатичних методів, укладення династичних шлюбів, грошові виплати, практика заручництва.

У 185 р. до н. е. [2.-С.24] Філіп здійснив похід проти фракійців у околицях Візантія, розбив їх та полонив правителя Амадока [3.-ХХХІХ, 35, 4; 4.-ХХІІ, 18, 12]. В історіографії панує думка, що Амадок був правителем астів, фракійського племені, яке мешкало у Південно-Східній Фракії у районі Візантій - Аполлонія - Перинт [1.- С.237.-Вин.5; 5.-С.147; 2.-С.26-27]. Месембрійський напис [6.-С.175] свідчить про зростання політичного впливу астейського династичного дому у середині ІІІ ст. до н.е. [5.-С.137]. Можливо, на початку ІІ ст. до н.е. посилився тиск астів на Візантій з метою установити над ним протекторат. До кінця ІІІ ст. до н.е. цей поліс знаходився під протекторатом кельтів, але отримав незалежність після ліквідації кельтської держави [10.-IV, 46, 3-5; 7.-С.203-204; 8.-С.139]. Філіп V використав це і запропонував свою допомогу Візантію, який мав виключно вигідне стратегічне розташування. Політичний вплив у цьому місті давав македонському царю значні політичні і економічні переваги у Фракії.

У 80-ті рр. ІІ ст. до н.е. Філіп V продовжував тримати свої гарнізони у містах південного узбережжя Фракії, у тому числі, Еносі і Маронеї, які він захопив ще у 187 р. до н.е. [4.-ХХІІІ, 1, 4; 3.-ХХХІХ, 33, 4; ХХХІХ, 46, 9; 9.-С.268]. Цей район став головним об'єктом суперечок між царем і Сенатом, тут знаходились важливі центри зв'язку між Європою та Азією.

Наприкінці 80-х рр. ІІ ст. до н.е. Філіп V провів масштабні військові операції у центральних районах Фракії. У 183 р. до н.е. він організував експедицію проти дентелетів, одрисів і бессів, захопив м. Філіпополь і залишив там гарнізон [3.- ХХХІХ, 53, 12-14; 4.-ХХІІІ, 8, 3-6], пройшов через Пеонію до р. Ерігон і біля м. Стоби заснував нове місто Персіаду [3.-ХХХІХ, 53, 14-15].

Восени 183 р. до н. е. Філіп V почав політику масового переселення фракійців до Македонії [3.-ХХХІХ, 24, 4]. З великих приморських міст він переселив мешканців у Пеонію, а залишені міста заселив фракійцями [3.-XL, 3, 3-4; 4.-ХХІІІ, 10, 4-5]. На думку дослідників, цим він досягав дві мети: по-перше, посилив македонську присутність і захист від дардан у районі Ерігон-Аксій; по-друге, створив прошарок підпорядкованого йому фракійського населення у тій частині Македонії, у чиїй лояльності він мав причини сумніватися, і позбавив себе від небезпечної політичної опозиції [1.-С.243; 10.-С.73]. Ймовірно, що варварів переселяли у Македонію у якості найманців, можливо з обіцянкою землі по закінченню терміна служби [1.-С.244].

Навесні 181 р. до н. е. Філіп V здійснив другий похід у Фракію проти медів, захопив місто медів Петру [3.-XL, 21-22]. Цікаво, що Лівій називає дентелетів уже союзниками римлян [3.-XL, 22, 10-11]. Можливо, союзний договір між ними став результатом кампанії Філіпа V у 183 р. до н.е.

Але військові операції у Фракії не принесли очікуваних результатів. Меди відстояли незалежність [11.-С.96], одриси вигнали македонський гарнізон із Філіпополя [4.-ХХІІІ, 8, 7], а Котіс ІІІ продовжував карбувати свою монету [12.-С.74; 13.-С.158-159]. Філіп V був змушений змінити свою політику, відмовився від агресії і перейшов до установлення союзницьких відносин. Був укладений шлюб дочки Філіпа V із фракійським правителем Тересом [2.-С.31], на думку Ф.В. Уолбанка, спадкоємцем Амадока [1.-С.237-238], а на думку А. Фола та І. Тодорова, представником одриського дому [14.-С.122; 2.-С.31-32]. Були урегульовані взаємини з Котісом, результатом чого стала передача фракійцями заручників Персею у Амфіполі, серед яких був син Котіса Бізій [4.-ХХХ, 18, 3; 3.-, 24, 3; 2.-С.49].

У 184 р. до н.е. Філіп V звернувся по допомогу до бастарнів, кельтського народу, що проживав у пониззі Дунаю [3.-ХХХІХ, 35, 4; 15.-С.124]. Він планував використати їх проти дардан, які постійно загрожували північним кордонам