[3.-XLIII, 18, 2]. Можливо, у рамках цієї кампанії була акція по створенню незаселеної зони. Область на ардіейсько- дардансько-македонському кордоні (землі племені пенестів) була спустошена з метою зробити неможливим проникнення дардан у Македонію [3.-XLIII, 20, 1; 15.- С.130]. Можна припустити, що ці військові заходи Персея носили, швидше, попереджувальний, ніж оборонний характер, мали своєю метою демонстрацію сили. Протягом усієї III Македонської війни дардани були пасивні і не проводили військових операцій проти Македонії. Це пояснюється тим, що, по-перше, навала бастарнів була важким ударом по військово-політичній могутності дардан. По-друге, у цей час зростає активність їх північних сусідів скордисків. По-третє, у пасивності дардан проявилося охолодження римсько-дарданських відносин після 197 р. до н.е., коли дардани не отримали очікуваної винагороди за союзницьку допомогу. У ході першого і другого римсько-македонських конфліктів ардіеї і дардани були союзниками Рима і часто діяли спільно. У третій війні ардіеї підтримали Персея. Якщо дардани залишилися римськими союзниками, то логічно було б очікувати погіршення дардансько-ардіейських відносин. Проте у 169 р. до н.е. був укладений династичний шлюб між Гентієм і дочкою дарданського вождя Монунія Етутою [3.- XLIV, 30, 4-5; 4.-XXIX, 13]. Цим, на думку Ф. Папазоглу, Гентій намагався забезпечити собі дружбу дардан, заради чого пішов на вбивство власного брата [15.- С.131]. На наш погляд, у ІІІ Македонській війні дардани не приймали участі, не виступали союзниками ані римлян, ані Персея, зберігали нейтралітет, що було серйозною невдачею римської дипломатії.
Протягом усіх трьох років конфлікту військові дії велися мляво, і римляни здобули лише незначні успіхи. Але у 168 р. до н.е. консулом був обраний Луцій Емілій Павел, який мав репутацію відмінного полководця. Він відразу перейшов до рішучих дій, і 22 червня 168 р. до н.е. при м. Підні відбулася вирішальна битва, яка поклала кінець Македонській монархії [3.-XLIV, 41-42; 26.-IX, 4]. Персей потерпів поразку і був інтернований в Італію. У результаті III Македонської війни була знищена остання держава на Балканах, яка могла чинити опір римській експансії. За рішенням Сенату територія Македонії була розділена на чотири окремі державні утворення, офіційно самостійні, але підконтрольні Рима.
Перемога Рима призвела до політичного переорієнтування племінних народів Балканського півострову. Котіс ІІІ першим відправив у Рим посольство для виправдання своїх союзницьких відносин з Персеєм та запропонував викуп за свого сина Бізія. Римляни щедро обдарували послів і відпустили Бізія [4.-ХХХ, 18]. Таке поважне відношення з боку римлян свідчить про те, що вони розглядали Одриське царство як серйозну військово-політичну силу, що тепер мала спільні кордони з римськими володіннями і фактично залишилася єдиною організованою силою на Балканах [25.-С.280; 2.-С.52-53]. І. Тодоров розцінює це як акт міжнародного політичного визнання одриської царської влади [2.-С.53]. Проте подальші втручання римлян безпосередньо у фракійські справи призвели до зростання антиримських настроїв серед фракійських племен. Будь-які повідомлення про союзи Рима з фракійцями після III Македонської війни у античній історіографії відсутні.
По закінченні ІІІ Македонської війни дардани заявили свої претензії на Пеонію: "вона де їм колись належала і прилягає до їхніх земель" [3.-XLV, 29, 12-13], проте отримали відмову від римського командування. З півдня дарданські землі тепер межували з римськими володіннями. Для римлян дардани уже не становили інтересу як союзники, а були лише небезпечними варварами-сусідами. Це обумовило різку зміну дардансько-римських відносин.
Після закінчення війни з Македонією Сенат прийняв рішення про ліквідацію Ардіейського царства, для чого в Іллірію відправив два легіони під командуванням Аніція Галла. У 168 р. до н.е. він остаточно розбив іллірійців [3.-XLIV, 30-32]. У містах Іллірії були поставлені римські гарнізони [3.-XLV, 26, 12], на заході Балканського півострову почалося оселення італіків і римлян [27.-С.74]. Оголошувалось про скасування царської влади в Іллірії [3.-XLV, 26, 12]. Ардіейське царство розділили на три області, які визнавали верховну владу Рима, з управителями із середовища місцевої знаті [3.-XLV, 26, 15].
Події ІІІ Македонської війни продемонстрували факт активної участі варварських народів Балканського півострову у вирішенні міжнародних конфліктів періоду еллінізму, по-перше, у якості союзників Рима та Македонії; по-друге, у якості найманців у арміях елліністичних держав. Після ліквідації елліністичних монархій племена втрачають своє значення суб'єкта міжнародної політики і стають об'єктом експансіоністської та колонізаторської діяльності Рима.
Джерела та література
Walbank F.W. Philip V of Macedon. - Cambridge, 1940.
Тодоров И. Неизвестните тракийски владетели. - В.Търново, 1998.
Ливий Тит. История Рима от основания города. - М., 1993. - Т.3.
Полибий. Всеобщая история. - СПб., 1994-1995. - Т.1-3.
Данов Хр.М. Към историята на Тракия и Западното Черноморие от втората половина на ІІІ век до середата на І век преди н.е. // Годишник на Софийски Университет, Фил.-ист. ф-т. - 1952. - Т.47. - Кн.2. - С.105-164.
Данов Хр.М. К истории Фракии в ІІІ в. до н. э. // ВДИ. - 1954. - №2. - С.174-177.
Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VII-I вв. до н. э. - М.,
Невская В.П. Византий в классическую и эллинистическую эпохи. - М., 1953.
Бенгтсон Г. Правители епохи эллинизма. - М., 1982.
Griffith G.T. The mercenaries of the Hellenistic world. - Cambridge, 1935.
Владова К., Манолова Н. Походите на Филип V в земите на медите и дентелетите // Expeditio Thracica. - София,