В.М. Константінова

ІНФОРМАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ ДЖЕРЕЛ ЩОДО ТОРГОВЕЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ МІСТ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ ХМІІ - СЕРЕДИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

Актуальність дослідження джерел з історії соціально-економічного розвитку міст південного регіону визначається необхідністю проведення ефективної соціально-економічної політики в сучасній Україні, яка повинна враховувати досягнення та прорахунки, що мали місце в минулому.

При всій репрезентативності списку історичної літератури з досліджуваної проблематики питання, що мають відношення до соціально-економічної історії південноукраїнських міст, розглядались в історіографії переважно в контексті вивчення соціально-економічної історії

Російської імперії або регіону, історії права, адміністративної системи імперії, проблем історичної урбаністки, у джерелознавчих студіях із формуванням традиційного для кожного напрямку кола джерел. Мета цієї статті полягає у визначенні інформативних можливостей джерел для вивчення торговельного розвитку південноукраїнських міст. Для досягнення мети поставлені такі дослідницькі завдання: розширити традиційні кола джерел, визначити інформативні можливості окремих видів джерел.

Опрацювання законодавчих документів (положень, Жалуваної грамоти, іменних та сенатських указів), розпорядчої документації (ордерів, рішень, пропозицій органів губернської влади, рішень та пропозицій дум, магістратів і ратуш), засвідчувальної документації (паспортів, білетів, атестатів, оголошень, довіреностей, виданих мешканцям міст), справочинних документів, продукованих органами губернської влади, місцевого самоврядування та керівництвом окремих промислових об'єктів, описово-статистичних джерел (описів до атласів, військово-топографічних описів, статистичних таблиць, довідкових видань) дозволяє визначити інформативний потенціал для вивчення торгівлі та промисловості міст регіону (простеження впливу урядової політики, дослідження еволюції форм торгівлі, основних галузей промисловості та ремісництва).

В останній чверті ХУІІІ століття поняття "місто" наповнилося новим змістом. Російська державна традиція першої половини ХУІІІ століття, що визначала "місто" як сукупність "тяглих станово-державних одиниць", віджила себе. Жалувана грамота містам юридично закріпила нове розуміння "міста" як юридичної особи, що складається з мешканців. Цим були закладені основи для розширення можливостей доступу до "заняття промисловістю" та торгівлею городянам безвідносно до їхньої належності до певної верстви. Держава приділяла особливу увагу створенню сприятливих умов для перетворення цих населених пунктів на торговельно-промислові центри.

Вивчення основних форм торгівлі та напрямків розвитку промисловості передбачає визначення їхніх особливостей. Однією з провідних галузей економіки південноукраїнських міст з самого початку існування останніх була торгівля.

Сфера внутрішньої торгівлі Російської імперії турбувала уряд перш за все в контексті її сприяння розвитку торгівлі зовнішньої. Адже за петровською державною традицією тільки зовнішня торгівля могла давати значний прибуток, а тому й вимагала підтримки. Система пільгових тарифів, створення розгалуженої мережі митниць, підтримка торгових фірм, що вели торгівлю через чорноморські порти, створення умов для транзитної торгівлі - результати реалізації заходів уряду щодо покращення зовнішньої торгівлі.

Разом із тим, специфікою Південної України було те, що, на відміну від інших регіонів Російської імперії тут приділялася значна увага розвитку торгівлі внутрішньої. Адже від процвітання останньої великою мірою залежали темпи заселення південних територій.

У період, що досліджується, торгівля в містах розподілялась на періодичну та стаціонарну. Періодична торгівля домінувала, що було зумовлено такими обставинами: 1) відносною нечисленністю населених пунктів і, зокрема, міст у регіоні; 2) відносно низькою щільністю населення; 3) низьким рівнем розвитку промислового виробництва; 4) нерозвиненістю інфраструктури.

Періодична торгівля була представлена ярмарками, базарами і торгами.

В останній чверті ХУІІІ століття переважала ярмаркова торгівля. Процес заснування ярмарок розпочався ще із середини століття. Особливістю цього періоду було існування ярмарок майже в кожному населеному пункті. Будівництво міст сприяло посиленню процесу відкриття нових ярмарок. Незначна кількість населених пунктів та їхня віддаленість один від одного, відсутність умов для вільного пересування обумовлювали те, що ярмарки були єдиним способом забезпечення населення регіону всім необхідним.

Донесення Новоросійського губернатора М. Язикова від 19 березня 1780 року відтворило загальну картину ярмаркової торгівлі в містах Південної України. У документі зазначалось, що ярмарки задовольняють "лише мешканців... тривають не більше двох-трьох днів... продають коней..., рогату худобу, овець, шкіру, масло, вовну, хліб, у великій кількості виноградне та гаряче вино, все це розвозиться по навколишніх місцях" [1.-С.52]. М. Язиков зауважив, що ярмарки розподілялися на три "сорти" - малі, помірні та посередні. Останні проводилися в містах, "та є надія", що заселення губернії та збільшення торговельно-промислового елемента сприятиме їхньому розвитку [1.-С.53].

За даними описово-статистичних джерел, у період дослідження кількість ярмарків збільшилась впродовж 80-х рр. ХУІІІ ст. - 50-х рр. ХІХ ст. з 16 до 136 [1.-С.118-134].

Держава прагнула залучити новий регіон до економічної системи імперії. Міста повинні були виконувати роль форпосту економічної політики. Уряд застосовував усі важелі для перетворення міст в економічні центри з толерантним населенням. Але, на думку А. Бойка, в останній чверті ХУІІІ століття відсутність достатньої кількості промислового населення, нерозвиненість інфраструктури, віддаленість від торговельних шляхів, усталена ще з Запорозьких Вольностей традиція товаропотоків стали на перешкоді урядовим намаганням зробити міста не тільки адміністративними, а й економічними центрами [2.-С.196]. Створення еволюційним шляхом економічної інфраструктури вимагало часу, якого у держави не було. Тому із самого початку уряд вдався до радикальних заходів. Так для налагодження ярмаркової торгівлі в Катеринославі були розігнані ярмарки в Кодаку, для розвитку Олександрівська влада вдалася до перенесення митниці та карантину з Білозірки.

Специфіка Таврійської губернії полягала у відсутності традиції проведення ярмарок на Кримському півострові. Але вже на 1818 рік у губернії нараховувалось 66 ярмарок у 22 населених пунктах. З цієї кількості 34 проводилися