Крім ярмарків, у містах проходили щотижневі базари. Кожне місто мало свої торговельні дні. Як правило, їх було два на тиждень. Серед них частіше зустрічаються п'ятниця та неділя.

Будівництво міст, присутність у них великої кількості населення, яке існувало не за рахунок заняття сільським господарством, поступове збільшення торговельно-промислового елемента створювали умови для розвитку стаціонарних форм торгівлі, представлених у першу чергу лавками.

Визначення кількості стаціонарних пунктів торгівлі від останньої чверті XVIII ст. до 1853 року є досить проблематичним. Систематичного збирання відомостей про стаціонарні форми торгівлі не проводилося. Документи фіксували їхню кількість, але досить часто не розрізняли лавки з ярмарковими лавками та куренями. Відсутність подібного розрізнення була характерною зокрема для описів та економічних приміток до атласів.

У досліджуваний період стаціонарна торгівля зосереджувалась у містах і містечках. Для існування стаціонарних форм торгівлі необхідний постійний попит на товари (наявність гарантованого контингенту покупців, які б стояли осторонь від виробничо-торговельної сфери). Традиції селянства заготовляти все необхідне на ярмарках, нерозвиненість інфраструктури, паспортна система - обставини, які виключали мешканців навколишніх населених пунктів з розряду гарантованого контингенту покупців.

У результаті розвитку стаціонарної торгівлі відбувався поступовий перехід від універсальної до моноторгівлі, у першу чергу, у сфері продажу товарів постійного попиту. Починають функціонувати м'ясні, хлібні та інші спеціалізовані лавки.

Протягом першої половини ХІХ століття поступово збільшувалась кількість пунктів стаціонарної торгівлі - станом на 1852 рік перевищувала 3,5 тисячі. При визначенні загальної кількості пунктів стаціонарної торгівлі слід враховувати, що наведені в статистичних таблицях дані не є повними. Так у таблицях 1841 року не позначена кількість лавок, заводів і фабрик у Верхньодніпровську, Павлограді, Олександрії, Слов'яносербську, Бобринці, Бериславі, Овідіополі, Очакові, Ялті, Балаклаві.

Швидшими темпами ця кількість зростала за рахунок міст - торговельних центрів - Катеринослава, Херсона, Одеси, Миколаєва. Так у Катеринославі протягом першої половини ХІХ століття вона збільшилась з 14 до 200, у Херсоні - з 125 до 285, в Одесі - з 542 до 1 619. Зокрема, на 1837 рік в Одесі існувало 158 бакалійних, 111 з "червоними" товарами, 72 - з малоросійськими, 50 - для продажу товарів з заліза, 45 м'ясних, 40 рибних, 23 посудних, 20 свічних, 14 вугільних, 9 тютюнових, 5 для продажу взуття, 282 дров'яних лавок [11.-Арк.94].

Таким чином, на торговельному розвитку міст Південної України в досліджуваний період позначився ряд факторів, зокрема плани держави стосовно регіону, кліматично-географічні умови та наявність великих неосвоєних площ, традиції місцевого населення в землекористуванні, напрямки заселення, обсяги урядових інвестицій [12.-С.21-22].

Успіхи сільського господарства та промисловості, зростання питомої ваги торговельно- промислового елемента, існування в регіоні багатих відповідних традицій призвели до стрімкого розвитку торгівлі. У свою чергу, остання стимулювала розвиток сільського господарства та промисловості. Збільшення обсягів і форм ведення внутрішньої торгівлі в регіоні було пов'язане насамеперед із розвитком міст - торговельних центрів (Одеси, Катеринослава, Миколаєва та інших).

Водночас фіскальні інтереси, попри всі намагання уряду, не завжди визначали напрямки діяльності уряду. Пріоритет "державної" стабільності призводив до того, що уряд не зупинявся перед руйнацією попередньої торговельної традиції Запорозьких Вольностей, тим більш, що наприкінці XVIII століття зовнішній торгівлі центральна влада традиційно віддавала перевагу перед внутрішньою. Водночас у процвітанні останньої були кровно зацікавлені місцеві органи управління, оскільки саме від цього залежали темпи колонізації, залюднення та заселення територій, утримання стратегічної ініціативи в регіоні, а також сплата податків. На ґрунті внутрішньої торгівлі розвивалась торгівля чорноморська. Завдяки експортній торгівлі формувались міста-порти - Одеса, Херсон, Євпаторія, Феодосія та інші. Перспективи подальших досліджень полягають у з'ясуванні питань інформативних можливостей джерел щодо промислового розвитку південноукраїнських міст.

Джерела та література

Бойко А.В. Джерела з історії ярмарок Південної України останньої чверті ХУІІІ - першої половини ХІХ століття. - Запоріжжя, 2000.

Бойко А.В. Місто в державній колонізації Південної України (ост. чв. ХУІІІ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - Донецьк, 2001. - Вип. 16.

Державний архів при Раді міністрів Автономної Республіки Крим. - Ф. 27. - Оп. 1. - Спр. 3550.

Павлович В. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба, Екатеринославская губерния. - СПб., 1862. - Т. 1.

Указатель достопримечательных предметов и местечек Новороссийского края и Бессарабии // Новороссийский календарь на 1844. - Одесса, 1843.

Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі - ІР НБУ). - Ф. ІІ. - Спр. 23910-23916.

ІР НБУ. - Ф. 202. - Спр. 215.

Новицкий Я.П. Описание границ и городов бывшей Азовской губернии (1775-1783): Архивный источник. - Александровск, 1910.

Рожкова М.К. К вопросу о значении ярмарок во внутренней торговле дореволюционной России // Исторические записки. - М., 1955. - Т. 54.

Миронов Б.Н. Внутренний рынок России во второй половине ХУІІІ - первой половине ХІХ в. - Л., 1981.

Державний архів Одеської області. - Ф. 4. - Оп. 6. - Спр. 4.

Циберт В.М. Соціально-економічний розвиток Південної України (ост. чв. XVIII ст.) // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. - К.; Донецьк, 2001. - Вип.