млинарних кругів, відповідно до якої сплачувався податок. У млинах не лише мололи збіжжя, а й товкли пшоно, валяли сукно. Вони були малопотужні, тому будувати їх доводилося багато. У 70-х рр. ХУІІІ ст. у поліських маєтках уніатського митрополита їх нараховувалося 42, а у Барахтиському ключі - 14. Медведівський монастир тоді ж мав на двох своїх ставках і річках Медведівці, Новоселиці, Тясмині та Яничі 6 млинів [5.-С.50-51].
Духівництво часто здавало свої млини в оренду, укладаючи при цьому спеціальні угоди про умови експлуатації млина і поділ прибутків. У Біскупичському маєтку, наприклад, орендарі- мірошники виконували також для економії теслярські роботи, а ті з них, хто тримав земельний наділ, відбували ще й панщину і давали натуральну ренту. У володіннях митрополита мірошники платили економії по 16 злотих "поколовщини" з кожного каменю, ті ж, хто мав земельний наділ, - 4 злоті 4 гроші чиншу з півволоки, 30 грошей "очкового" з кожного вулика своєї пасіки [5.-С.51]. Медведівські монахи залишали мірошникам за помел дві третини плати, а собі брали одну третину [6.-С.17].
Великі прибутки приносило цього часу гуральництво. Воно базувалося на місцевій дешевій сировині, попит на напої залишався постійно стабільним, ціни на них не падали, до того ж відходи гуральництва (брага) використовувалися для відгодівлі худоби. Дохід духівництво отримувало і з пропінаційної монополії, яку в 1766-1768 рр. ввів польський сейм. У контрактних договорах про орендування монахами корчми вказувалося, що монастирські селяни, під страхом покарань, змушені будуть купувати напої лише в даній корчмі [2.-С.91].
У другій половині ХУІІІ ст. на Правобережній Україні в церковних володіннях набуває поширення досить розвинене на той час залізоробне виробництво. Рудні відзначалися високою рентабельністю, про що свідчить порівняння цін на сировину і кінцеву продукцію. Зокрема віз руди коштував у 1768 р. 1,5 злотих, і таку ж ціну мала сокира, серп оцінювався в 0,5 злотих [12.-Ф.2071.- Оп.1.-Спр.15.-Арк.10-13]. Спираючись на право власності вотчинника на земні надра, церковні установи, як правило, брали від рудників орендну плату не лише грошима, а й залізними виробами. Так уніатська митрополія вимагала від рудників Облітковської, Білковської та Заревської рудень сумарну орендну плату в розмірі 5,5 тисяч злотих і 40 візків заліза та виробів з нього. Монахи Тригірського монастиря брали залізом навіть лихварський процент [5.-С.52].
Розвивалося в церковних господарствах і виробництво поташу, який використовувався для виробництва селітри і пороху. Поташні були дрібними промисловими закладами, що повністю базувалися на ручній техніці.
Цегельні заводи цього часу перебували у володіннях католицької та уніатської церков. Але цей промисел не набув широкого поширення, оскільки основним місцевим будівельним матеріалом було дерево [8.-С.180].
Отже, протягом другої половини ХУІІІ ст. відбувалося зростання церковного землеволодіння, яке формувалося за рахунок дарувань короля, магнатів і шляхти, розвитку в регіоні земельної іпотеки, придбання духовними установами землі. На особливості економічного функціонування церковних господарств впливали регіональна специфіка і загальні соціально-економічні тенденції розвитку суспільства. Найважливішу роль у церковному господарстві, як і в економіці України в цілому, відігравало сільськогосподарське виробництво, яке розвивалося екстенсивним шляхом, було малоприбутковим, тому духівництво приділяло певну увагу в своїх маєтках різноманітним промисловим виробництвам. У господарстві Правобережної церкви переважало дрібне кустарне виробництво, яке майже не виходило за рамки середньовічного ремесла. Навіть у єпископських і монастирських містечках промислове виробництво ще не піднялося до рівня капіталістичної мануфактури і зберігало цехову форму. Усе ж окремі галузі церковної промисловості, особливо рудницька справа, сприяли загальному економічному пожвавленню на Правобережній Україні, розвитку там ринку вільнонайманої праці. Як показують матеріали дослідження, церковні маєтки намагалися вести своє господарство раціонально, прагнули в умовах товарно-грошових відносин використовувати нові форми організації праці. На показники ефективності господарювання впливали як традиційні характерні риси феодальної епохи і зокрема натурального господарства, так і нові риси, пов'язані з впливом на землеробство законів товарного виробництва.
Джерела та література
Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. - К., 1986.
Зінченко А.Л. Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні наприкінці
- першій половині XIX ст. - К., 1994.
Исторические сведения о приходах и церквях. - Каменец-Подольский, 1895. - Вып. 2.
Козловский П.Г. Землевладение и землепользование в Белоруссии в ХVШ - первой половине
вв. - Минск, 1982.
Крижанівський О.П. Церква у соціально-економічному розвитку Правобережної України XVIII - першої половини ХІХ ст. - К., 1991.
Лебединцев П.Г. Медведовский Николаевский монастырь // Киевские епархиальные ведомости. - 1870. - № 1.
Мордвинцев В.М. Церковно-вотчинное хозяйство и секуляризационная реформа на Левобережной Украине в ХVIII в.: Дисс... докт. истор. наук. - К., 1999.
Петров Н.И. Краткие известия о положении базилианского ордена и разных переменах в его управлении с 1772 по 1811 гг. // Труды Киевской духовной академии. - 1868. - № 10.
Смолій В.А. Возз'єднання Правобережної України з Росією. - К., 1978.
Сташевский Е.Д. История докапиталистической ренты на Правобережной Украине в XVIII - первой половине ХІХ в. - М., 1968.
Центральний державний історичний архів (м. Київ) (далі - ЦДІА). - Ф. 491. - Оп. 45. - Спр. 38.
ЦДІА. - Ф. 2071. - Оп. 1. - Спр. 15.
ЦДІА. - Ф. 2071. - Оп. 1. - Спр. 58.